Я уже пенсіонерка, але перечитую кожну вашу газету. Якось в рубриці “Любить! Не любить” привернув увагу заголовок “Не йдіть, дівчата, в невістки”...
Я уже пенсіонерка, але перечитую кожну вашу газету. Якось в рубриці “Любить! Не любить” привернув увагу заголовок “Не йдіть, дівчата, в невістки”. Як там невістка паплюжить свою свекруху! Я також свекруха, і в мене була свекруха, і я не похвалюся, що ми добре прожили — було по-різному. Але щоб я кричала на всю Волинь, що мати мого чоловіка сяка-така — цього не було, бо ж за таке стидно перед людьми. В одній пісні є такі слова: “Ой кувала зозуленька, кувала, таки вона правдоньку казала, що не буде після Петра кувати, бо не буде свекруха — рідна мати...”. Так воно і в житті. Я — мати чотирьох дітей, є два сини в мене і дві милі дочки. Уже всі одружені, мають свої сім’ї. Старший син жонатий п’ятнадцять років, менший — десять. Але я не чула в своїй хаті, щоб мене невістки мамою звали. І мені так прикро, що у Бога цього не заслужила. Вийдемо на вулицю, то чужі невістки, що не слово, то до своїх свекрух звертаються: “Мамо”, а мої не інакше як: “Чуєте, ви”. Отож, деколи образливо за це. А я сяду, та й подумаю: а яка ж я їм мама, хіба я їх родила чи гляділа — я їм просто чужа тьотя. Я мама своїм синам, бо я їх породила і вигодувала... Як хлопець починає ходити до дівчини, то вона липне до нього, як муха до меду. А після весілля її ніби хтось підмінює. Один чоловік розказував мені чи то легенду, чи казку: як молода виходить заміж і накладає фату, то під фатою виростають роги. От як вона прийде до свекрухи, то ті роги вилазять наверх. Невістка за будь-яку ціну хоче вилізти свекрусі на голову. Є такі свекрухи, що не даються. Невістка хоче, щоб свекруха доїла корову, варила їсти, поралась по господарству і ще віддавала невістці пенсію. Як свекруха цього не виконує — тоді вона й паршива. Як мені здається, теперішні невістки не хочуть робити — тільки б добре поїсти, поспати, телевізора подивитись. Але найгірше — вони не вміють любити. Вони й не знають, що таке любов. Дівчата думають тільки, як би швидше вискочити заміж, а там нехай “вовк траву їсть”. Я ж думаю, якщо жінка любить чоловіка, то повинна любити і його матір — ту свекруху, довкола якої стільки сказано-переказано. Вона ж народила і виховала сина — щоб мала пару її невістка. Хочеться мені звернутися до тієї жінки, яка написала лист “Не йдіть, дівчата, в невістки”: “А чи змінилося твоє життя після того, як ти знеславила і закидала очі брудом своїй свекрусі?”. Я думаю, що після цього ще більший вогонь незгоди розгорівся між тобою, чоловіком і свекрухою. Отож, варто запам’ятати, що кожна свекруха — не ворог своїм дітям, вона є хазяйка і порадниця в хаті і всяко старається допомогти дітям. А, може, вона вже й нездужає, то теж треба уважити і пошкодувати її, бо ж з літами вироблено силу. Авторка листа пише, що чотири рази йшла від чоловіка до своєї матері. Мені здається, за це тільки люди осудять. То ж як мати з великим життєвим стажем, я раджу їй піти до церкви, посповідатись, причаститись і попросити Бога, щоб він простив усі гріхи. Адже в сім’ї росте синочок, і ця, сьогодні ще молода жінка, колись буде свекрухою. Чи ж приємно їй буде слухати, як невістка її паплюжитиме? А в народі кажуть “Що посієш — те й пожнеш”. Тим більше, матір образити, то тяжкий гріх. Тож нехай цю жінку Бог наведе на розум і благословить. Маневичанка.
