«Я навчу тебе літати...»
«Це ж у Сергія через півгодини змагання!» — гарячково подумала Таня на лекції, згадавши, що вчора у плавальному басейні випадково почула, як хлопець, розмовляючи з приятелями, повідомляв про чемпіонат, у якому братиме участь
Лекція закінчилася. Те, що робила далі, Тетяна лише напівусвідомлювала. Незчулася, як забрела до басейну, пройшла на балкон, звідки добре проглядалася лазурова гладь води. Змагання вже йшли. Уболівальники шаленіли. Нарешті учасники чергового запливу стартували. Дівчина до болю стиснула кулаки. Бачила, як Сергій напружує всі сили. Мить — і він переганяє одного, другого… «Ще двоє попереду!» — блискавкою пронизала думка. «Сергію, тримайся! Молодець!» — долинув до хлопця чийсь несподіваний голос, вирізнившись серед інших вигуків. Юнак, зібравши останні зусилля, дельфіном злетів над водою… І переміг!
Таня бігла до виходу. Раптом заціпеніла від несподіванки: до дверей прямував Сергій. «Ти?.. Як опинилася тут? Це твій голос підтримував мене? Я чув його, він допоміг перемогти, — хлюпнули на дівчину радістю зеленаві хвилі очей. — Що ж, із чемпіона морозиво й кава…»
Вибач, що не прийшов тоді на побачення… Поїхав добровольцем в АТО.
Наступної неділі Сергій на побачення не прийшов. І не зателефонував. Тетяна дуже страждала…
Минуло чимало часу, поки тишу її кімнати стривожив телефонний дзвінок. Почувся тихий, але сумовитий голос: «Вибач, що не прийшов тоді на побачення… Поїхав добровольцем в АТО. Важко поранили… Але найстрашніше вже позаду — і реанімація, й операція: лікарі все зробили, аби вижив.
…Тетяна тихо переступила поріг палати. Сергій лежав, та інтуїтивно відчувши її присутність, розплющив очі. Букетик підсніжників ліг на білу долоню юнака. «Ой, а квіти так схожі на сніжинки, що кружляють на вулиці!» — мовив збентежений хлопець. Таня подивилася у вікно. Застигла, зачарована білим дивом. Обернулась, відчувши поклик зболених Сергієвих очей. Підійшла. Ніжно торкнулася губами шраму обіч його брови. Потім рвучко встала й сказала: «Я завжди з тобою буду, Сергійку! Допоможу знову ходити! Я навчу тебе літати…»
Василь ГОЛЮК.
