Із лемка Андрія – ​в американця Енді Воргола

Випадкова помилка в одній із друкарень Нью–Йорка — ​і Андрій Варгола, син емігрантів з маленького села на Закарпатті, перетворюється на Воргола. Так, того самого Енді Воргола (1928—1987), який за популярністю та багатством обігнав уже Пікассо і Ван Гога

 

Для батьків він і надалі залишався Андрійком. За довгий період життя у Сполучених Штатах вони так і не вивчили англійської і з сином завжди говорили рідним закарпатським діалектом. Чужомовне «Енді» приросло до хлопчика уже під час навчання. Розумний, але хворобливий, він пішов до школи в шість років, тоді як американці починають здобувати освіту у п’ять. Учився із задоволенням, але захворів на ревматичну лихоманку. З хирлявої дитини, у якої постійно тремтіли руки, ровесники глузували, тому перебування в школі перетворилося на справжню каторгу. А в третьому класі хвороба на деякий час прикувала його до ліжка. Переживаючи недугу, малював тварин (особливо подобалися котики), пейзажі, створював колажі з газетних вирізок. Поруч завжди була мама Юлія. Доглядаючи сина, вона багато займалася рукоділлям, адже мала до цього неабиякий хист. Таке хобі допомагало сім’ї фінансово: квіти, які жінка майструвала з консервних бляшанок та гофрованого паперу, а також вишиті картини за лемківськими мотивами та на релігійні теми, успішно продавалися. До Великодня разом із Андрійком вони розписували писанки.

Талант юнака дуже швидко виріс за рамки фольклорних мотивів. У 1949   році Варгола закінчив інститут за напрямком графічного дизайну і відразу подався підкорювати Нью–Йорк. Там оформляв вітрини магазинів, робив листівки та плакати. Перший успіх художнику принесли малюнки для взуттєвої компанії. Несподівано для замовника він зобразив взуття чорнилом в ексцентричній манері, зі спеціально зробленими ляпами. Дивак? Так. Але отака манера невдовзі стала фантастично популярною і затребуваною.

Навіть тема американських продуктів підкорилася нестандартному баченню митця. Його прості, здавалося б, аж до примітивізму малюнки — ​банки «Кока–коли» та консерви томатного супу «Кемпбелл» — ​стали культовими. Нікому не відомий художник миттєво став сенсацією. Такий мистецький «харчовий» спадок оцінювався і досі оцінюється неоднозначно, адже створює уявлення якоїсь насмішки. Можливо, цей українець–лемко, не сприймаючи американської культури, вирішив посміятися з неї. Але потім цей сміх став культовим.

Уже після смерті Ворголи його феномен пояснили досить просто: подібно до Генрі Форда, який перетворив автомобіль із предмета розкоші на звичайний засіб пересування, він наблизив до рівня пересічного глядача високе мистецтво. Звичайно, й до нього завжди існувала творчість для бідних: яскраві дешеві картинки з кішечками, оленями та лебедями чи портрети товстих генералів. Але поруч із цим кітчем існувало високе мистецтво, для вибраних. Поп–арт на чолі із Ворголом стер цю різницю — ​не цінову, але сутнісну. Високе мистецтво та відвертий кітч змішалися.

Фірмовим стилем художника були портрети знаменитостей у техніці повторення одного й того ж зображення. Митець поставив виробництво своїх картин буквально на конвеєр: фотографував щось, а потім збільшував і розмножував відображення у численних варіаціях. Першою такою роботою був малюнок обличчя Мерилін Монро, яка саме тоді (1962 рік) покінчила із собою. Одне й те ж лице у різних, неймовірних кольорах — ​саме з цим асоціюється Воргол у більшості людей і дотепер.

Згодом у цій манері він намалює портрети китайського диктатора Мао Цзедуна, варіації на тему серпа та молота, команданте Че Гевари тощо. До слова, картина «Червоний Ленін» довгий час зберігалася в колекції російського олігарха Бориса Березовського.

Загалом художник є автором близько десяти тисяч робіт. Найдорожчою стала картина «Вісім Елвісів», створена у техніці «багатотиражки». У 2008 році її продали більш як за 100  мільйонів доларів. Зараз Енді Воргол має статус лідера аукціонних продажів. Він обігнав і Ван Гога, і Пікассо. Приміром, його пейзаж сьогодні оцінюють у два мільйони доларів. Володіти ним пощастило американському колекціонеру, який колись купив картину всього за 5 доларів.

Уже після смерті Воргола його феномен пояснили досить просто: подібно до Генрі Форда, який перетворив автомобіль із предмета розкоші на звичайний засіб пересування, він наблизив до рівня пересічного глядача високе мистецтво.

Успішний і відомий, Воргол був абсолютно нещасним в особистому житті. Завжди вважав себе потворним і таким, що не вписується в рамки спільноти. Хворобливий, сором’язливий, з нетрадиційною сексуальною орієнтацією, ще й зі статусом вихідця зі Східної Європи та батьками, які мали дивний вигляд, послуговувалися ламаною англійською, часто ходили до церкви і не розуміли американського життя — ​усе це дало свої наслідки. Енді часто вживав наркотики. На вечірках завжди з’являвся в сивій перуці і дорогому костюмі, спеціально обмащеному фарбою. Такий стиль називав «недбалим генієм».

Його здоров’я остаточно підкосив прикрий випадок: одна з учениць художника, Валері Соланас, вистрелила в нього. Три кулі засіли в тілі великого провокатора, лікарі у шпиталі констатували клінічну смерть, але, незважаючи на всі закони медицини, Воргол вижив і прожив іще 23 роки. Потому він завжди змушений був носити корсет: хірурги невдало зашили м’язи живота, виникли ще й проблеми із жовчним міхуром. На 59–му році життя, в 1987–му, відомий і самотній Енді Воргол помер. На його банківському рахунку зберігалося близько 100 мільйонів доларів. Усі гроші, за заповітом митця, віддали художнім організаціям.

Воргол залишив після себе кілька сотень запакованих коробок, які називав «Капсулами часу». В них знайшли речі, які він фанатично збирав протягом усього життя: листи, чеки, листівки, фотографії, журнали, записки, обгортки, а також сукні й туфлі знаменитостей. Енді планував продавати їх, але так і не встиг...

У містечку Міжлабірці (тепер це Східна Словаччина), поблизу якого жили батьки художника, діє музей та тематичний ресторан. Поблизу — ​пам’ятник королю поп–арту у ворголівському стилі. Він стоїть посеред фонтана, де немає води, і тримає діряву парасольку над головою.

 

«Жінок особливо хочеться цілувати, коли на них немає косметики»

Топ–5 цитат зіркового митця

• «Художник — ​це людина, що створює речі, які людині не дуже–то і потрібні».
• «Я не бачу нічого ненормального в самоті. Мені добре одному».
• «Зав’язувати знайомство з черговою людиною занадто важко, тому що кожна нова людина забирає у тебе багато часу. Єдиний спосіб зберегти трохи часу для себе самого — ​підтримувати себе в такому непривабливому вигляді, щоб нікому іншому ти не був цікавий».
• «Жінок особливо хочеться цілувати, коли на них немає косметики. Губи Мерилін цілувати не хотілося, але вони були дуже фотогенічні».
• «Коли писав автопортрет, я не зобразив свої прищі, тому що саме так і треба завжди робити. Прищі — ​тимчасовий стан, і вони зовсім не пов’язані з тим, як ти насправді виглядаєш. Ніколи не зображайте дефекти — ​їм не місце на хорошій картині, яка вам потрібна».