А якщо пробачу, то не забуду. А значить — піду…
«Чому я мрію тебе зрадити?»
«Майже кожна жінка хотіла би берегти вірність, проблема лише в тому, щоб знайти чоловіка, для якого б можна було би її берегти». Марлен Дітріх.
Інколи мені хочеться тебе зрадити… Безжально. Безсоромно. Безповоротно.
Не тому, що прагну різноманітності, хоча втомилася від обіймів за плечі самотності з холодними колючими очима, яка крижаним голосом наповнює все моє єство, біжить по венах до серця і чіпляється за все живе безжальними кігтями. Хтось сказав, що до смаку самотності треба звикнути, як до гіркоти в шоколаді. Обожнюю шоколад. Ненавиджу, коли його забагато.
Хтось сказав, що до смаку самотності треба звикнути, як до гіркоти в шоколаді. Обожнюю шоколад. Ненавиджу, коли його забагато.
Не тому, що почуття мої надто крихкі, щоб зламатися під натиском першого ж вітру незгод. Навпаки, моя душа стомилася від зневіри і, зустрівши несподівано твою, пригорнулася, впавши без сил. Хоча твоя, певно, не помітила, через те, що моя їй не відкрилася. Не встигла. Побоялася. Надто свіжі шрами на ній. Надто вони глибокі. Тому вона не може дозволити собі любити.
В історії відомий такий випадок, коли турецький султан наказав убити улюблену наложницю, зрозумівши, що закохався в неї так, що перестав дивитися на інших жінок у своєму гаремі. Як діяти в сучасному житті слабкій статі, щоб не розбилося її крихітне серце на маленькі друзки?
Чому ж мені хочеться тебе зрадити? Та тому, що я надто вірна. Парадокс? Ні. Боюся, що ти зробиш це перший. Я ж не зможу пробачити. А якщо пробачу, то не забуду. А значить — піду.
Тому мені інколи нестримно хочеться тебе зрадити…
Валентина ЗВОНАРЬОВА,
оповідання «Зрада і вірність», stos.com.ua
