Кістка поперек горла

41–річний Олег Сенцов – один із тих українських політв’язнів у Російській Федерації, кого найбільше обговорюють. Але про нього українцям відомо небагато. Що він за людина?

Лєна ЧИЧЕНІНА, espreso.tv

У нього дуже непрос­тий характер. Так кажуть про Сенцова майже усі, хто хоча б трішки його знав. Я надто часто це чула, і в якийсь момент почала серйозно перейматися, коли його вдасться звільнити і привезти до України. Принаймні у моїй голові склався образ чоловіка, який не буде ні на кого зважати, а діятиме та казатиме лише так, як йому здається правильним.

Щоправда, подейкують, що Сенцов взагалі–то небагатослівний. Тому у публічний простір, а вже тим паче в політику, точно і носа не посуне. Як і годиться режисерові, він хоче знімати кіно. Це я до того, що навряд чи праві люди, які проводять паралелі між ним та Надією Савченко.

Нині у Російській Федерації та Криму перебувають майже сім десятків українських політв’язнів, і будьмо чесними – навіть імен більшості ми не знаємо. Олег Сенцов – один із тих, кого найбільше обговорюють, але і про нього українцям відомо небагато – режисер, двоє дітей (донька (2002 р.н.) і син (2005), який страждає на аутизм. — Ред.), оголосив голодування.

Між тим, за час ув’язнення в Олега вийшло дві книги. Одна з них, із лаконічною назвою «Оповідання», є автобіографією, і усього на сотні сторінок містить цілком достатньо інформації, аби скласти своє враження про цю людину. Вочевидь, муситиму писати про власне.

Отже, Олег Сенцов — суворий на вигляд, говорить мало, коротко, висловлює думки чітко, по суті. Здається, що він абсолютний прагматик і не знає слів кохання, але це не так. Насправді він навіть сентиментальний. Це дуже помітно з розповіді про його собаку, похорон якої став навіть болючішим, ніж татів.

Для любителів котів Олег Сенцов – фігура дивна і навіть ворожа. У своїй книзі він посмів написати, що ці тварини не здатні на любов до господарів. З моєї точки зору, це абсолютний наклеп. 

У 12 років наш герой сильно застудився, і йому відняло ноги. Минуло півроку – і він знову ходить. До лікарів досі ставиться скептично: «Медицина від мене відмовилася, я від неї також. Свого часу вони заборонили мені займатися спортом, але я мав їх усіх на увазі». Фізичне навантаження допомогло настільки, що медкнижки в Олега навіть не було.

Його єдина вимога – звільнити абсолютно всіх політв’язнів. Він просить не виділяти його, не ставити на перше місце.

Зараз він сидить у в’язниці у місті Лабитнангі – це північна частина Уральських гір, одна з найсуворіших кліматичних зон Росії.

Адвокат Дмитро Дінзе твердить, що ці погодні умови категорично не підходять Сенцову, температура відчувається на десяток градусів нижчою, тепер ще й голодування, до якого він готувався півтора місяця. Усе, що колись він поборов за допомогою спорту, сходить нанівець через ув’язнення.

У своїй біографії у спеціальному розділі «Больнічка» Сенцов достатньо іронічно розповідає про специфіку радянської медицини. Наприклад, про те, як йому видаляли мигдалини: «Не знаю, як катували у ЧК, але якщо вони так робили операції своїм дітям, то я тепер не маю сумніву, чому червоний терор переміг Білий рух».

У школі Сенцов часто грубіянив учителям. За його ж словами, усе тому, що вже тоді не любив людей, які безпідставно вважають себе розумнішими за інших. А ще у молодості Олегу були потрібні гроші, він «впарював» людям «Гербалайф». Так зараз і зізнається: «Розводив».

Стосовно грошей думка у нього наступна. У 20 років їх страшенно хочеться мати, але ніяк не вдається заробити достатньо. У 30, коли вже зовсім інші цінності, вони беруть і звалюються на тебе.

Свого часу Сенцов захопився кіберспортом, заснував свій клуб, професійно грав у комп’ютерні ігри, став чемпіоном України, створив у Криму свою кіберкоманду і був її лідером.

За час ув’язнення в Олега вийшло дві книги. Одна з них, із лаконічною назвою «Оповідання», є автобіографією, і усього на сотні сторінок містить цілком достатньо інформації, аби скласти своє враження про цю людину.

Та зрештою любов до кіно перемогла, і після довгих років синефільства він таки вирішив, що хоче і може знімати фільми сам. І — увага усім зрадофілам, скигліям і любителям покласти всі свої сподівання не на себе, а на державу! – Сенцов продає клуб, машину і починає зйомки «Гамера». Перед цим, звісно, потренувавшись на короткому метрі.

Ця стрічка про молодого, навіть ще юного хлопця Олексія, який починає професійно займатися кіберспортом. І у той момент, коли все йде супер, герой відчуває, що щось не те. Це поки що один із дуже небагатьох українських фільмів, який розповідає про підліткові душевні перипетії, які людям дорослим можуть видатися надуманими та несерйозними.

Гаслом цієї стрічки була фраза «Хтось хоче, а хтось отримує». Головний персонаж досягає своїх цілей, бо просто бере і робить. Щоправда, не дуже добре вміє розставляти пріоритети і за спортивними перемогами забуває про близьких людей.

Фільм уперше показали у 2011 році, в Україні він великого успіху не отримав, хоча і мав досить достойний вигляд на тлі тогочасного вітчизняного кінематографа. Навіть любителі авторського кіно звернули на «Гамера» увагу, лиш коли його відібрали до однієї з програм Роттердамського фестивалю.

За час свого ув’язнення Сенцов написав уже кілька сценаріїв, у 2013–му конкурс на державне фінансування пройшла ще одна його стрічка – «Носоріг». Щоб її зняти, Олегові потрібно вийти з в’язниці. Втім, свій протест він задумав не зовсім для цього. Його єдина вимога – звільнити абсолютно всіх політв’язнів. Він просить не виділяти його, не ставити на перше місце, а просто сприймати як одного із довгого списку…

Повний текст: espreso.tv.

 

Для довідки:

Олег СЕНЦОВ – український кінорежисер, сценарист та письменник. Народився
13 липня 1976 року в Сімферополі. Відтоді, як почався Євромайдан, Сенцов став активним його учасником. Під час Кримської кризи часто їздив у рідне місто, де намагався організувати мітинги «За єдину країну», а також постачав продуктами та усім необхідним українських військових, які перебували на півострові. 10 травня 2014 року був затриманий у Сімферополі російськими силовими структурами,
25 серпня 2015–го засуджений за звинуваченням у тероризмі до 20 років позбавлення волі з відбуванням покарання у колонії суворого режиму. Вирок сприйняв, співаючи Гімн України…

У березні 2016–го Олег Сенцов став лауреатом Шевченківської премії у сфері кінематографії за стрічки «Гамер» (2011) і «Носоріг» (незавершена робота).

16 травня 2018 року він оголосив безстрокове голодування з вимогою звільнити 64 українських політв’язнів. Про це повідомив у листі з колонії: «Я, Сенцов Олег, громадянин України, незаконно засуджений російським судом і перебуваю в колонії м. Лабитнангі, оголосив безстрокове голодування з 14 травня 2018 р. Єдиною умовою його припинення є звільнення всіх українських політв’язнів РФ. Разом та до кінця! Слава Україні!»

 

Слово – зброя!

«Я був на Майдані, і це головний вчинок у моєму житті…»

Найяскравіші цитати українського режисера Олега Сенцова

«Я був і залишаюся громадянином України. Я не визнаю анексії Криму та військового захоплення Криму Російською Федерацією. Я не кріпак, мене не можна передати разом із землею».

«Я громадянин України, який був незаконно захоплений співробітниками ваших спецслужб… Я був на Майдані, і це головний вчинок у моєму житті. Ми виступали проти злочинця-президента».

«Коли я відмовлявся говорити, почали застосовувати удушення. Я багато разів бачив це в кіно і не розумів, як люди на цьому ламаються. Але це дуже страшно, ваша честь. Вони погрожували згвалтувати мене кийком, вивезти в ліс і там закопати. Години через чотири вони стомилися і повезли мене на обшук. Тільки там я дізнався, що це – співробітники ФСБ».

«Боягузтво – найстрашніший гріх на Землі. Велика зрада починається іноді з маленького такого боягузтва... Коли тобі надягають мішок на голову, трошки б’ють, і через півгодини ти вже готовий відректися від усіх своїх переконань, обмовити себе в чому завгодно, обмовити інших людей, тільки щоб перестали бити. Я не знаю, чого варті твої переконання, якщо ти не готовий за них постраждати».

«Суд окупантів не може бути справедливим за визначенням. Нічого особистого, ваша честь!»

«Ось стоять, наприклад, ваші трубадури режиму, і вони теж не дурні хлопці, вони всі знають, як воно є, але продовжують брехати, продовжують робити свою роботу, знаходячи всередині себе якесь виправдання. Напевно, вони себе виправдовують: треба годувати дітей, треба щось робити... А навіщо ростити нове покоління рабів, хлопці?»

«Я – бейсбольний м’ячик, чим сильніше мене б’ють, тим вище я потім злітаю».

«Я не боюся цих загроз, і цей термін – 20 років – мені не страшний. Я знаю, що епоха правління кривавого карлика у вашій країні закінчиться раніше».

«Люди, які не вірять пропаганді, ще скажуть своє слово. У нас теж була злочинна влада. Просто я не хочу, щоб вами правили злочинці. Я хочу побажати росіянам навчитися не боятися».

«Ні про що ніколи не шкодую і ні на що ніколи не сподіваюся. Просто живу. Зараз я живу у в’язниці – ось і вся моя життєва позиція. Вважаю себе набагато більш вільним, ніж переважна більшість росіян, які живуть у чеховському футлярі і звідти через дірочку люблять Путіна».

«Я – бейсбольний м’ячик, чим сильніше мене б’ють, тим вище я потім злітаю».