«І не боялися вас батьки відпускати на Волинь?»

Вікторія Оробейко переїхала в обласний центр Волині з Донецька 2015 року. Підприємство, яке вона очолює, виграло тендер на харчування у Луцькій гімназії №21 ім. Михайла Кравчука. Такі ж послуги надає у Вугледарському НВК–ліцеї №1 на Донеччині. Тому й виникла ідея запросити дітей зі Сходу до нашого краю. У відділі освіти погодили таку ініціативу і нагородили поїздкою вугледарських школярів за особливі досягнення у спорті

Витрати за харчування пані Вікторія взяла на себе, в інших моментах підключила спонсорів:

— Номери в готелі надала Галина Даниленко, розваги запропонували готельно–ресторанний комплекс «Зелений гай», кафе «Шарлотка», «Sport Life». Побільше б таких сердець — добрих і чуйних, — каже Вікторія, а таке серце має й сама. Жінка переконана: — Дітям треба відчувати увагу не лише від батьків, а й від влади. Тоді, коли виростуть, вболіватимуть за свою Батьківщину, захищатимуть її.

Директор Луцької гімназії №21 Олег Ковальчук із радістю погодився на локацію гостей у своїй школі, і вже з порога їх зустрів піснями фолькгурт «Ожиновий дивосвіт». Гімназисти провели екскурсії шкільними музеями: бойової слави, академіка Михайла Кравчука, «Наші обереги», національної валюти та історії навчального закладу. А познайомитися луцьким і вугледарським школярам вдалося на тренінгу, який організувала соціальний педагог пані Ольга. Граючись, розповідали про свої захоплення, улюблені справи, смаки.

Дітям треба відчувати увагу не лише від батьків, а й від влади. Тоді, коли виростуть, вболіватимуть за свою Батьківщину, захищатимуть її.

…Ростик — реаліст, Тетяна — толерантна, Єгор — гарний, з почуттям гумору, Лєра — ласкава, люб’язна, Толик — товариський, Поліна — прекрасна, прикольна, Марія — мрійлива, Влада — весела, Андрій — артистичний, Дмитро — добрий…. — називають свої якості за першою літерою імені, і щиро сміються. Тут хтось із лучан жартівливо запитує: «І не боялися вас батьки відпускати на Волинь? Не казали, що ми дітей їмо?» — «Ми й не знали!» — вдає подив педагог з Вугледара Тетяна Анатоліївна. «Та ми й самі не знали», — гуртом відповідають волиняни.

«Люблю бігати, обожнюю їсти, мрію об’їздити всю планету…» — розповідає Ростик. Антон продовжує: «Мрію стрибнути з парашутом, навчитися барабанити, стати кухарем». Єгор: «Люблю математику, граю у футбол, я кращий воротар у Закарпатті та Маріуполі, зі мною не нудно, а ще я трішки жив у Луцьку, це дуже чисте місто, зелене…» — «Тут люди адекватні й щирі», — додає Поліна. Валерія — чемпіонка з легкої атлетики серед дітей з обмеженими можливостями, дворазова чемпіонка України з бігу на короткі дистанції, скромна, вважає свої досягнення лише початком. Марія мріє про мир на всій планеті і чудово говорить українською.

…Всі вони люблять спорт і риболовлю, стрибки з парашутом і солодощі, мріють подорожувати, грають у футбол, вболівають за спільні команди, слухають реп і рок, читають, жартують і хочуть миру — подібні між собою діти зі Східної та Західної України. Вирізняють їх незначні відмінності, які й роблять цікавими.

Вугледар — місто маленьке, обласного підпорядкування, за 50 км від «гарячих» точок з однієї сторони і за 25 км — з іншої. У містечку три українські школи, є у них і російські класи. Головна фішка Вугледара — дві копальні, майже у кожній родині хтось працює шахтарем. «Коли тато спускається під землю, трохи лячно», — кажуть діти. В Луцьку вони відчули себе щасливими. Все сподобалося: і концерти, і майстер–класи, басейн, музеї, а найбільше — прогулянки містом. «Ми б іще залишилися, але ж у нас квиточки», — зітхають, проте везуть на Донеччину приємні спогади про Луцьк. Можливо, приїдуть сюди вже зі своїми батьками.