Іван Кожедуб у небі над Берліном збив… два американські винищувачі

Під час повітряного бою Кожедуб намагався наблизитись до противника зверху, а потім несподівано пікірував і відкривав вогонь, коли ціль опинялася вгорі. Це був фірмовий прийом українця, який дав йому змогу записати на свій рахунок 64 збитих ворожих літаки, хоча насправді їх було більше…

Перший бойовий виліт Кожедуба міг стати останнім: його винищувач Ла 5 підбили, і льотчикові ледве вдалося посадити пошкоджену машину.

Кажуть, майбутній маршал авіації ріс кволою дитиною. Він народився 8 червня 1920 року в селі Ображіївка Чернігівської губернії УНР (нині Сумська область) у сім’ї церковного старости. Звісно, про рід занять батька історики атеїстичної держави делікатно не згадували. Втім, писали, що іще дошкільням Івана змушували стерегти сад — ​і так загартовували характер. У 14 літ, закінчивши семирічку, хлопець вступає до хіміко–технологічного технікуму в Шостці й одночасно починає займатися в місцевому аероклубі. Тоді СРСР активно готувався до війни, тому по всій країні функціонували заклади, де можна було здобути військову або ж суміжну спеціальність.

У двадцять років Кожедуба призвали в армію. Він закінчив Чугуївське льотне училище, а згодом служив у ньому інструктором. Коли почалася війна, заклад евакуювали на станцію Манкент у Казахській РСР. Там українець продовжував готувати молодих пілотів. Хоча, як сам не раз розповідав, просився на передову. У листопаді 1942–го Іван Кожедуб потрапив у 240–й винищувальний авіаційний полк, що дислокувався в місті Іваново. Звідти в березні 1943 року його таки направили на Воронезький фронт. За деякими джерелами, прямо із гауптвахти: мовляв, льотчик мав пристрасть до азартних ігор і не дотримувався військової дисципліни.

 Перший бойовий виліт Кожедуба міг стати останнім: його винищувач Ла 5 підбили, і йому ледь вдалося посадити пошкоджену машину. Проте молодого пілота не зняли з польотів, боєць отримав другий шанс. Коман-

дири, напевно, згодом пишалися таким рішенням. Бо вже 6 липня 1943 року на Курській дузі він відкрив свій бойовий рахунок, збивши німецький бомбардувальник Ju 87. На лютий 1944–го за його спиною було вже 146 вильотів і 20 знищених ворожих літаків, за що Іванові Кожедубу присвоюють звання Героя Радянського Союзу. До закінчення війни він отримає ще дві Золоті Зірки і стане одним із трьох тричі нагороджених найвищою відзнакою СРСР.

У 1945–му в небі над Берліном із асом трапився не надто приємний інцидент: він збив два американські винищувачі, пілоти яких першими напали на Кожедуба, сприйнявши його за фашиста. Щоправда, ці перемоги йому не зарахували. Після Другої світової Іван Кожедуб ще раз побував на фронті — ​у 1950–1953 роках під час Корейської війни командував дивізією. Історики припускають, що там він також збив декілька американських літаків, хоча офіційно йому літати було заборонено (там він воював під прізвищем Крилов).

У мирний час прославлений ветеран займав високі посади у Військово–Повітряних силах СРСР. Він був живою легендою. Але, як пригадують його сучасники, незважаючи на численні нагороди і титули, Іван Микитович не мав «зіркової хвороби», а залишався простим українським хлопцем.

Про особисте життя герой розповідав неохоче. Кажуть, він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Веронікою в електричці. Тоді дівчині молодий льотчик не сподобався, бо був невисоким на зріст і розмовляв з українським акцентом, але згодом Кожедубу вдалося її зачарувати. Після війни у подружжя народилися донька, а пізнішеі син. Хлопець служив у Військово–Морському флоті СССР. Обоє дітей подарували батькам онуків.

Помер маршал авіації, тричі Герой Радянського Союзу Іван Кожедуб від серцевого нападу на 72–му році життя 8 серпня 1991–го. Похований у Москві на Новодівочому цвинтарі.

Леонід ОЛІЙНИК