Очільник Волинської ОДА Олександр Савченко «з порога» заявив, що він — гість від нареченої.
На такому святі і двом тисячам гостей весело й не тісно!
Перший на Волині фестиваль весільних обрядів провели у Голобській об’єднаній громаді
Відео з фестивалю весільних обрядів
—Збираюся сюди, а дочка радить взяти нову, гарну вишиванку. А я кажу, що якраз отаку давню треба. То ще бабина. От візьми, вже мені за п’ятдесят, баби давно нема, а сорочка є. Скільки лежала схована! Зроду б не подумала, що ще колись буду її одягати.
— А моя «молодша» трохи — років зо сорок має точно, як не більше.
Під сценою на стадіоні в Голобах, яку на один день стилізували під українську хату, чепуряться молодиці. Сьогодні у них непроста роль, яку навряд чи до цього часу доводилося зіграти (хіба що на власному весіллі таке востаннє переживали). Вони відтворять поетапно всі обряди справжнього волинського весілля. Все це — програма першого волинського фестивалю весільних обрядів.
За хвилину на сцені (чи то пак — у хаті, бо ж є тут і піч, і скриня, і подушки) спостерігаємо справжнє сватання, а далі — заручини, ось уже дружки вбирають наречену, на черзі — молодий ступає на поріг і викупляє майбутню дружину… І так аж до поділу короваю і перезвів, які, як почули, у різних куточках Волині називають і борщем, і пирогами.
Задум відтворити давно забуті традиції одруження з усіма його атрибутами виник не спонтанно. Як розповів голова Голобської ОТГ Сергій Гарбарук, тему для свята обирали ретельно і вдумливо:
— Коли ми почали перебирати аналоги, де і які в Україні фестивалі проводилися, то зійшлися на думці, що якраз отакий захід буде доречним. Сьогодні й люди мого покоління, і молодші десь втратили оті звичаї, які були в українців. Тому наше весілля — це спроба заглянути на сто років назад у минуле. Сучасні ресторани ніколи не замінять тих традицій, які були притаманні волинянам і загалом українцям.
Наше весілля — це спроба заглянути на сто років назад у минуле. Сучасні ресторани ніколи не замінять тих традицій, які були притаманні волинянам і загалом українцям.
Поруч із ним у святковій вишиванці крокує голова Волинської облдержадміністрації Олександр Савченко. Він зізнався, що на справжньому волинському весіллі ще не бував, тому з особливим інтересом спостерігатиме за ним.
На запрошення взяти участь у дійстві відгукнулися більше десятка творчих колективів з усієї області. Організовували все дуже ретельно, адже, окрім реквізиту, довелося підготувати головне: справжній обряд із автентичним музичним супроводом.
— Я ще трохи пам’ятаю старих пісень, багато наспівала моя тітка. От якби бабця була жива, то у нас за один вечір всі етапи були б готові, — сміється пані Ольга, якій незабаром підніматися на сцену.
Линуть над стадіоном співи про «куницю–дівицю», яку «вже віддасте чи хай трохи підросте?», про селезня і качечку, «матінку і батейка», з якими ось–ось доведеться розпрощатися сумній нареченій. Іноді здається, що дивишся старий фільм. Тільки герої тут — сільські вчителі, бібліотекарі, продавці, водії, будівельники… Особливого колориту відтворенню обрядів додають жіночки–пенсіонерки, декому з них уже далеко за сімдесят. Як самі жартують: коли ж іще доведеться на справжнє весілля потрапити та ще й так від душі поспівати? Тому викладаються на повну і цю віддачу помітно і фаховому співакові, і звичайному глядачеві.
Окрім музично–обрядового дійства, можна було відвідати ярмарок виробів народних умільців. І кераміка, і вироби з дерева, і вишивка, і смаколики — чого тут тільки не було! Двійко діток простує звідси з направду давно забутими смачними деталями волинського весілля: коровайними квітами, високі дерев’яні «стебла» яких обплетені солодким запеченим тістом. Жодна сучасна цукрова мастика і жодні прикраси не замінять їх смаку і отого відчуття, коли тобі вручають оце диво, і ти по крихті відкушуєш смачну спіральку й відчуваєш себе причетним до великого свята, яким завжди було для волинян весілля.
Надзвичайно масштабну роботу провели організатори (особлива заслуга тут проектного менеджера селищної ради Юлії Франчук), аби на всю область отак гучно заявити про перший фестиваль весільних обрядів і вдало його провести. Адже довелося передбачити чимало деталей: були і духовий оркестр із весільним маршем, й уквітчані зеленню ворота, і дружки з квітками, і прикрашена бричка, і коні, і навіть колоритний кучер. І як справжній сюрприз із минулого століття — пані Теофіла і пан Францішек, ролі яких вдало зіграли секретар керівника Голобської селищної ради Олена Кобись та старший викладач Луцького національного технічного університету Анатолій Ткачук, який є голобським зятем. З ними, спеціально вбраними в старовинні панські шати, всі бажаючі могли побувати на екскурсії визначними місцями округи. А допомагав їм у цьому колишній залізничник Валентин Щецюк, який на один день перетворився на кучера. Більше двох десятків років чоловік тримає коней. Щиро радіє, що його гривасті пригодилися у потрібній громаді справі. Хай і невеликий, але теж внесок у загальне діло.
Несподіваний, але такий довгожданий дощ якраз під завісу свята скропив гостей (відвідали захід майже дві тисячі чоловік!). Кажуть, що це прикмета достатку для майбутньої родини. Але це повір’я хочеться продовжити і побажати хорошого майбутнього і для фестивалю, і для цілої громади.
І вишиванки вигуляли, і самі повеселились.
