«Немає бога, крім Аллаха, і Мухаммад — ​пророк його»

Майбутній творець ісламу народився 570 року в Мецці. Його батько був купцем і помер невдовзі після народження сина. Хлопця за звичаєм віддали до годувальниці-бедуїнки, в якої він прожив майже 5 літ. Через рік помирає мати Мухаммада, і його виховує спочатку дід, а згодом — ​дядько Абу Таліб. Родина живе бідно, тож хлопець змалку привчається до важкої праці. Вже з 15-літнього віку Мухаммад починає самостійне життя — ​наймається пастухом та споряджає каравани. Доводиться йому брати участь і в сутичках із ворожими племенами.

Про важке становище молодого чоловіка свідчить відмова Абу Таліба видати за нього заміж свою доньку. На докір Мухаммада він лише відповів: «Благородний гідний благородного». Юнак не полишає спроб влаштувати своє життя, і в 595 році це йому вдається. За порадою дядька він починає організовувати та супроводжувати каравани у Сирію, згодом знайомиться із багатою вдовою Хадіджою — ​40-літньою енергійною жінкою, яка вже двічі була у шлюбі. За роботу хлопець отримує не дуже велику платню — ​4 молодих верблюди. Але найголовніше, що вдова у нього закохується, і вони одружуються. Мухаммад переїжджає в дім дружини та починає торгувати шкірами. Фінансові справи йдуть так успішно, що він бере на виховання дядькового сина, коли Абу Таліб збанкрутував.

До 40 літ життя Мухаммада було як в усіх — ​торгівля та побутові проблеми. За звичаями свого племені він щороку проводив місяць у печері. Під час одного з таких усамітнень 610 року у місяць Рамадан Мухаммаду було видіння: крізь сон він відчув, як до нього хтось наблизився. Це був архангел Джабраїл (Гавриїл), який громовим голосом наказав щось читати. Після відмови він із неймовірною силою стиснув Мухаммада і повторив наказ. Коли вже не міг терпіти біль, пророку були продиктовані перші слова Корану, які назавжди залишилися в його серці. Через декілька ночей архангел повернувся і наказав просинатися й проповідувати. Друге видіння переконало Мухаммада, що він посланець Божий і має особливу місію.

Його будинок стає першою мечеттю, в якій формулюються основи віровчення: сповідання єдинобожжя та пророчої місії Мухаммада, щоденна п’ятикратна молитва (намаз), піст (ураза), податок на користь бідних (закят) та паломництво до Мекки (хадж)

З того часу він почав проповідувати іслам (з арабської — ​покора). Мухаммад розповідав про всемогутність Бога, наближення кінця світу та спасіння тих, хто повірить в Аллаха і почне праведне життя. Цих людей він назвав мусульманами, тобто «тими, хто віддав себе». Згадувалися в проповідях і біблійні постаті: Ібрахім (Авраам), Нух (Ной), Муса (Мойсей), Іса (Ісус), Маріам (Марія) тощо. Свою ж роль Мухаммад ніколи не перебільшував: він лише останній пророк — ​звичайна людина, через яку Аллах відкрив істину.

Нове віровчення було простим та зрозумілим, однак спочатку успіхи його були дуже скромними. Першими Мухаммада підтримали члени родини: дружина, двоюрідний брат і дядько. Згодом мусульман стало близько 30, і вони почали збиратися у спеціальному домі. За деякий час Мухаммад наважується на публічну проповідь. Він проголошує містянам основні положення нової релігії, але його не бажають слухати. Все змінюється за декілька років: спочатку нейтральне ставлення до послідовників ісламу переходить у відверту ворожнечу. Їх починають переслідувати, і Мухаммад під загрозою смерті вирішує покинути рідне місто. До того ж у 619 році помирають його дружина та дядько — ​двоє людей, які найбільше його підтримували. Місцем переселення обирає оазу Ясриб, оскільки значна частина її жителів прийняла іслам та запрошувала до себе духовного наставника. З великими пригодами інкогніто Мухаммаду вдається дістатися до оази, яка стане його другою домівкою. Так відбулася хіджра (з арабської — ​переселення) — ​подія, від якої згодом візьме початок мусульманське літочислення. У Ясрибі пророк проявив себе як хороший політик — ​об’єднав племена в єдину общину, яка спільно бореться проти зовнішніх ворогів. Влада пророка посилюється — ​цьому сприяє ряд успішних військових завоювань сусідніх поселень. Після однієї з особливо вдалих сутичок із мекканцями авторитет Мухаммада так зростає, що саме його місцеперебування вважається священним. Ясриб отримує назву Мадінат ан Набі, або Медіна — ​місто Пророка. Його будинок стає першою мечеттю, в якій формулюються основи віровчення: сповідання єдинобожжя та пророчої місії Мухаммада, щоденна п’ятикратна молитва (намаз), піст (ураза), податок на користь бідних (закят) та паломництво до Мекки (хадж). Свою могутність Мухаммад спрямовує на подальші завоювання — ​він розширює владу над іудейськими племенами та продовжує активно проповідувати іслам.

 Мабуть, передчував пророк, що невдовзі після його смерті розпочнеться боротьба за владу

Залишається ще одна справа — ​завоювання Мекки. Довго триває боротьба, але зрештою медінці перемагають. У 630 році у супроводі 10-тисячного війська Мухаммад підходить до воріт міста, сил для супротиву більше немає — ​і Мекка здається. Визнається верховна влада пророка, військо присягає йому на вірність, а більшість містян добровільно приймає іслам. Мухаммад 7 разів об’їжджає Каабу та наказує знищити ідолів. А після цього урочисто підтверджує священний статус міста. Падіння Мекки наче свідчило: пророк виконав свою місію на землі. Після цього Мухаммад здобуває останню у своєму житті перемогу. Його війська долають збройний опір могутнього союзу бедуїнських племен і захоплюють 6 тисяч жінок та дітей (яких згодом відпустили), коштовності, 24 тисячі верблюдів і безліч дрібної худоби. Однак найважливішим є те, що переможені вожді приймають іслам.

Після цього Мухаммад повертається в Медіну. Цей період називають ​«роком посольств», адже племена з усієї Аравії самі приходять до нового повелителя, щоб присягнути на вірність йому та Аллаху. За рік до смерті пророк здійснює прощальне паломництво і проголошує проповідь, у якій наче підсумовує все, чого досяг. У його словах — ​пересторога проти нововведень, адже вони є хибними. А все, що хибне, веде у вогонь! Мабуть, передчував пророк, що невдовзі після його смерті розпочнеться боротьба за владу. І єдина причина цього крилася в тому, що хоч у нього й було багато дружин, жодна з них не подарувала Мухаммаду сина.

За кілька місяців після повернення додому пророк відчув напади лихоманки. Подолати хворобу йому так і не вдалося, і в червні (за деякими даними — ​8 числа) 632 року він помирає. Уся Медіна в жалобі — ​люди відмовляються повірити у смерть свого вождя. Тоді перед ними з’являється один із найближчих його послідовників Абу Бакр зі словами: «Хай знають ті з вас, хто поклонявся Мухаммаду, що Мухаммад помер. І хай ті з вас, хто поклоняється Аллаху, пам’ятають, що Аллах живий і ніколи не помре».