У цьому році на ринок не надійшло жодного кілограма овочів з Підгаєць, бо одне з найпотужніших тепличних підприємств України припинило свою діяльність. Чому?..
Любителі овочів, побувавши на ринку, зауважили, що ціни на свіжовирощену продукцію в нинішньому році досить-таки високі. Продавці пояснюють, що продукція – не місцева, завезена з Рівненщини, Івано-Франківщини, тому й ціни дещо завищені. На запитання - а де ж овочі Підгаєцького тепличного комбінату, які так подобались волинянам, - вони лише руками розводять. У цьому році на ринок не надійшло жодного кілограма овочів з Підгаєць, бо одне з найпотужніших тепличних підприємств України припинило свою діяльність. Чому ж комбінат, який забезпечував тепличною продукцією не лише Волинь, а й Рівненську, Львівську області, експортував овочі у країни Прибалтики, Білорусь, Польщу, Росію, спіткала така доля? ВІД НОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ – ДО КРИЗИ НА ПІДПРИЄМСТВІ Волинський тепличний комбінат побудували у середині 70-х років. Це було потужне енергоємке підприємство, яке тільки протягом року споживало 5,5 мільйона кубів газу. Тут вирощували огірки, помідори, цибулю і збирали врожай 1700-1800 тонн овочів за сезон. У найкращі часи рентабельність тепличного комбінату становила 200 відсотків. Щоб ще більше наростити валовий збір овочів, на підприємстві запровадили малооб’ємне вирощування овочів за ізраїльською технологією, яка дала змогу підняти врожайність огірків і помідорів на п’ятдесят відсотків. Цінність підгаєцької тепличної продукції була ще й у тому, що вирощували її практично без застосування шкідливих для здоров’я людини хімічних речовин. Відомо, що у теплицях, де достатньо тепла і вологи, дуже полюбляють розмножуватись усілякі шкідники і паразити. Для боротьби з ними на Підгаєцькому тепличному комбінаті успішно застосовували біометод. Підприємство побудувало одну з кращих в Україні біолабораторію. Щоб вирішити питання з органікою, тепличний комбінат почав розводити каліфорнійського черв’яка, який продукує гумус. У часи процвітання підприємства за кошти комбінату було побудовано школу і дитячий садок у селі Підгайці, два гуртожитки, восьми- та дванадцятиквартирний будинки. Тепличний комбінат забезпечував роботою 210 працівників, які отримували пристойну зарплату. Здавалося б, зруйнувати так добре налагоджене виробництво просто неможливо. Однак наприкінці 90-х років над підприємством почали згущатися хмари, а незабаром і грім вдарив, коли у 1997 році ціни на енергоносії через „стрибок” долара зросли удвічі. Але, за словами тодішнього директора підприємства Леоніда Осадчого, ситуацію таки вдалося взяти під контроль. Керівник написав лист на ім’я Президента, який, до речі, відвідував комбінат, з проханням про допомогу. Леонід Кучма таки дав доручення віце-прем’єру та міністру фінансів і Підгаєцькому тепличному комбінату за газ зробили заліки. Але й це не розв’язало всіх проблем, які наростали, наче снігова лавина. Тепличне підприємство почало позичати гроші в „Укрсоцбанку” та в банку „Україна”, щорічно отримуючи півмільйонні кредити. Це давало змогу час від часу гасити заборгованість по заробітній платі і якось підтримувати виробництво. За словами директора комбінату, переживати критичні часи підприємству допомагало обласне керівництво. Так, Борис Климчук спеціальним розпорядженням дозволяв тепличному комбінату користуватись газом на таких самих умовах, що й комунальні служби, тобто споживати його взимку, а проплачувати – влітку. Йшла назустріч і ставилась з розумінням голова об’єднання “Волиньгаз” Лариса Соколовська. Однак кажуть: де тонко – там і рветься. Вивести підприємство, яке практично використало свій потенціал і потребувало оновлення і переоснащення, на попередній рівень було неможливо. Ситуація наблизилась до катастрофічної, коли Леоніда Осадчого спіткали проблеми зі здоров’ям, і він на кілька місяців потрапив до лікарні. Заправляти на підприємстві залишився головний інженер Ігор Баранчук. Та чи то в управлінні були допущені серйозні прорахунки, чи й справді не було ніякого виходу, але у 2002 році комбінат опинився у критичному становищі – накопичення коштів, яке зазвичай відбувається під час реалізації овочів зимою-весною, не було. Стало очевидно, що економіка підприємства на папір, як кажуть, вже не лягає. За таких умов керівництво комбінату почало звертатись до обласних начальників, але, відчувши байдужість до справи, не придумало нічого іншого, як шукати інвестора. І він не забарився. ЗАМІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙ – КРЕДИТНІ ЗАСТАВИ „Висватав” інвесторів для Підгаєцького тепличного комбінату народний депутат Микола Жулинський, який мав із підприємством свої зв’язки. У січні 2003 року представники дочірнього підприємства „Київ-Нафтохімсервіс” прибули на тепличний комбінат і, оглянувши його, підтвердили свої наміри працювати на Волині. Однак відразу поставили умову: комбінат повинен бути наш і запропонували працівникам викупити їхні майнові сертифікати (на той час сільгоспкооператив „Волинський тепличний комбінат” уже був розпайований) за половину їхньої вартості. Керівництво скликало збори працівників. Леонід Осадчий розповів про перспективи, які відкриються перед комбінатом, коли тут стануть заправляти інвестори. Звісно, люди, які вже відчули, що значить не отримувати зарплатні, одностайно проголосували за те, щоб продати свої майнові сертифікати. Вартість сертифіката залежала від стажу роботи працівника і в середньому становила від п’яти до двадцяти п’яти тисяч гривень. Спокуса одержати „живі” гроші і солодкі обіцянки інвесторів зробили свою справу. Інвестори та керівництво комбінату того ж дня взялися за укладання договорів з працівниками. Подбали і про присутність нотаріуса (такій оперативності і організованості можна тільки позаздрити). Тут же визначалась і сума, яку інвестори мали сплатити працівникам комбінату. - Я захищав людей, - каже Леонід Осадчий, - просив, щоб декому виплачували не половину, а 60-70 відсотків вартості майнового сертифіката. Щоправда, невідомо, якими саме критеріями керувався директор, але за його сприяння дехто отримав і повну вартість сертифіката, що не могло не викликати обурення у решти працівників. Всього ж інвестори мали віддати людям 3,5 мільйона гривень, але, забігаючи наперед, скажу, що зобов’язань своїх вони до кінця так і не виконали, як і не поспішали вкладати кошти у реконструкцію підприємства. Єдине, що зробили, - закупили газ і частково погасили борги по заробітній платі. Через деякий час люди, які очікували від нових господарів дива, по інерції почали звертатись з претензіями до Леоніда Осадчого: де ж обіцяні гроші, нове оснащення? Леонід Осадчий, який вже і сам відчув запах смаленого, адже інвестори не дуже прислухались до його думки від самого початку й перебрали на себе усі фінансові повноваження, просто злякався. Скликав раду співзасновників і відмовився від посади генерального директора, запропонувавши зайняти головне керівне крісло фінансовому директору Дмитру Ващенку. На себе Леонід Осадчий узяв лише відповідальність за виробництво і, за його словами, відмежувався від усіх фінансових справ. Щодо подій, які далі розвивались на підприємстві, то він стверджує, що нічого не знав і не відав. А тим часом 24 червня 2003 року на комбінаті відбулися загальні збори учасників сільгоспкооперативу “Волинський тепличний комбінат”. Варто зауважити, що учасниками кооперативу на той час були Леонід Осадчий, Василь Панасюк, Ігор Трохимович, Дмитро Ващенко та дочірнє підприємство “Київ-Нафтохімсервіс”, яке на зборах представляв Юрій Котельницький. Усі вони володіли майновими сертифікатами підприємства, які викупили у працівників. На зборах розглянули питання виступу комбінату майновим поручителем по виконанню дочірнім підприємством “Полтава-Нафтохімсервіс” всіх зобов’язань перед ВАТ КБ “Надра” по кредитній угоді від 31 травня 2002 року. Відповідно до угоди банк “Надра” відкрив ДП “Полтава-Нафтохімсервіс” кредитну лінію на 25 мільйонів гривень. Учасники кооперативу одностайно проголосували за те, щоб комбінат таки виступив поручителем і таким чином майно Підгаєцького тепличного комбінату перейшло у заставу. Доречно згадати, що у протоколі зборів засвідчена присутність і Леоніда Осадчого. Як з’ясувалось, майже одночасно тепличний комбінат встиг оформити кредитну лінію і в банку “Аваль”, позичивши понад мільйон гривень. Згідно з договором у заставу у даному випадку перейшла котельня з обладнанням та теплиця № 8. Повертати кредити ніхто не поспішав, а, може, і від початку не збирався. Ось тому у справу довелось втрутитись відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби, який, зрештою, виніс постанову про арешт майна Підгаєцького тепличного комбінату і передачу його на реалізацію. У квітні минулого року майно тепличного комбінату виставили на торги. ЧИ ЗАПРАЦЮЮТЬ “ВОЛИНСЬКІ ТЕПЛИЦІ”? Майно тепличного комбінату на аукціоні придбала столична структура “Онікс-сервіс”, яка зареєструвала у Підгайцях товариство з обмеженою відповідальністю “Волинські теплиці”. Із двохсот працівників, які залишились без роботи і тепер перебувають на обліку у центрі зайнятості, нова фірма запросила кілька десятків людей, аби підтримувати у теплицях температурний режим і запобігти їхній руйнації. Щоправда, як виявилось, збереженню майна сприяв банк “Аваль”, під заставою якого перебуває котельня підприємства. За словами керуючого волинською філією Валерія Попова, вони пішли на такий крок, бо зацікавлені у тому, щоб комбінат таки запрацював. Під час розмови з директором товариства “Волинські теплиці” Олександром Бурейком довелось почути, що нові власники майна тепличного підприємства нібито налаштовані на налагодження виробництва овочів у Підгайцях. Мали вони розмову і з головою Луцької райдержадміністрації Богданом Прусом. - Вони запевнили мене, - розповідає Богдан Степанович, - що у них є програма відродження тепличного комбінату, відповідно до якої вони не тільки розпочнуть реконструкцію, а й щомісяця запрошуватимуть на роботу по двадцять працівників, запроваджуватимуть голландські технології вирощування овочів. Я їх попередив: якщо вони найближчим часом не розпочнуть працювати, ми знайдемо вихід з цієї ситуації і комбінат таки запрацює. Зволікання з цією справою власники “Волинських теплиць” пояснюють нестабільністю ситуації, яка склалась. Ситуація і справді непроста. Сьогодні вже відкрито ряд кримінальних справ на осіб, які брали участь у махінаціях з кредитами і пустили по світу, як виявилось, не тільки Підгаєцький тепличний комбінат, а й тепличні підприємства у Тернополі, Полтаві. Тепер відомо, що за усім цим стояв пан Гончарук, який, працюючи на посаді директора відкритого акціонерного товариства “Алекто” та “Сумський райпостач”, уклав кредитні договори з банком “Надра” на одержання кредитних ресурсів у розмірі 43 мільйони гривень. Одержані кошти він використав не за призначенням і перевів їх на свої підприємства, які зареєстровані на підставних осіб, - дочірнє підприємство “Полтава-Нафтохімсервіс”, дочірнє підприємство “Київ-нафтохімсервіс” і СВК “Волинський тепличний комбінат”, про що свідчить постанова про арешт майна, винесена старшим слідчим СУ УМВС в Одеській області Орловським. Прокоментувати ситуацію, в якій опинилось підгаєцьке підприємство, я попросила народного депутата Миколу Жулинського. - До мене звернувся Леонід Осадчий з проханням знайти інвестора. Я почав цікавитись у своїх колах, хто б зміг вкласти кошти у це підприємство. Мені порадили Володимира Гончарука. Я від початку вимагав від нього одного – виплатити людям усі гроші за майнові сертифікати. Але навіть подумати не міг, чим це обернеться для комбінату. Я був і тепер зацікавлений у тому, щоб це підприємство працювало. З огляду на розвиток подій, до Миколи Жулинського вже навряд чи звернуться за допомогою. Розібратись достеменно, хто ж винен і яку відповідальність має понести, - компетенція правоохоронних органів. Головне, щоб тепличне підприємство запрацювало знову, щоб люди, які відпрацювали на комбінаті не один рік, не залишились на вулиці, а волиняни змогли споживати якісну місцеву овочеву продукцію. Олена ДУДКЕВИЧ.
