Крапельниці при інсульті — не панацея

Міф: при інсульті потрібен спокій, хворого не можна перевозити.

Правда: усі хворі з інсультом якомога швидше мають бути доправлені до лікарні, де повинні отримати необхідну допомогу. Ситуації, коли перевезення в умовах «швидкої» може погіршити стан здоров’я пацієнта, трапляються дуже рідко (тиск нижче 80 мм рт. ст., незупинена кровотеча, кома та штучна вентиляція легень).

Міф: діагноз досвідчений лікар може встановити на підставі огляду, а крововилив у мозок можна виключити, зробивши хворому пункцію.

Правда: щоби бути впевненим, у кожному випадку необхідно зробити комп’ютерну томографію або МРТ голови.

Міф: усім пацієнтам з крововиливом у мозок необхідна операція (видалення гематоми).

У 30–40% людей, що пережили цю недугу, розвивається післяінсультна депресія.

Правда: у більшості випадків немає користі від операції та видалення крові. Найкращі результати дає лікування у добре оснащеному відділенні інтенсивної терапії (реанімації).

Міф: якщо прояви інсульту швидко минули, подальша госпіталізація недоцільна.

Правда: усім хворим необхідні термінова консультація лікаря–невролога і обстеження. Тільки таким чином можна зменшити ризик повторного інсульту на 50–80%.

Міф: завжди необхідні крапельниці.

Правда: у більшості випадків інсульту крапельниці мають сенс лише протягом 1–2 діб від початку захворювання.

Міф: що більше крапельниць, тим краще.

Правда: більшість препаратів, які при інсульті широко використовуються в Україні і вводяться за допомогою крапельниць (ліки для «захисту», «лікування» чи «відновлення» мозку, так звані нейропротектори, «судинні препарати», антиоксиданти, антигіпоксанти тощо), не мають науково доведеної безпечності та ефективності і не застосовуються для лікування інсульту у розвинених країнах. Вітчизняні протоколи, затверджені МОЗ України, також не рекомендують ці препарати.

Міф: лікування інсульту складається з гострого періоду, коли хворий не повинен сідати чи ставати на ноги, і подальшої реабілітації, яка необхідна через кілька тижнів чи місяців.

Правда: реабілітація при гострому інсульті має розпочатися з 2–3 дня після потрапляння до лікарні.

Міф: час лікує. Порушення, спричинені інсультом, поступово зникнуть самі по собі.

Правда: мозок людини має певну здатність самостійно відновлювати свою роботу, але відбувається це лише протягом перших 2–3 тижнів, не у кожного хворого і зазвичай не повною мірою. Абсолютна більшість пацієнтів зі стійкими післяінсультними порушеннями (не можуть ходити, самостійно вдягнутися чи вмитися, користуватись туалетом тощо) потребує реабілітації — ​занять із фізичним терапевтом, ерготерапевтом та логопедом. До речі, такі методи, як масаж, ванни, електростимуляція уражених кінцівок, бджоли, п’явки, будь–які крапельниці з нейропротекторами, клітинна терапія не мають науково доведеної ефективності і не рекомендовані для застоcування.

Міф: щоби запобігти інсульту, необхідно 1–2 рази на рік лягати у лікарню прокапатись або почистити судини.

Правда: «прокапування» не має жодних науково доведених переваг у профілактиці інсульту і не рекомендоване для використання у розвинених країнах.

Міф: людина після інсульту часто є засмученою або плаче, тому що їй нема чому радіти.

Насправді: у 30–40% осіб, що пережили цю недугу, розвивається післяінсультна депресія, яка може бути причиною поганого самопочуття, безсоння, болю, погіршення пам’яті та уваги… Якщо призначити відповідне лікування, то через 2–3 тижні настрій і стан пацієнта зазвичай значно поліпшуються. Антидепресанти слід приймати щонайменше 6 місяців.

Юрій ФЛОМІН, лікар–невролог