Хочеш врятуватися від депресії — ​ йди до «мальтійців…

«Зустрічала нас Віра не одна – поруч була душа Гюнтера»

— Знаєте, я вперше співала перед такими особливими глядачами. І горло перехоплювало, коли бачила, як намагалися плескати в долоні молоді люди, руки яких зовсім не слухаються, як усміхалися нам старенькі самотні немічні бабусі. А ми, здорові, ще нарікаємо на життя… Обов’язково приїду на «Гостину любові» й наступного разу, — ​поділилася враженнями після виступу одна із студенток Ківерцівського медколеджу, де усім колективом підтримують добру справу, започатковану 20 років тому громадянином Німеччини Гюнтером Блеккером і його дружиною Вірою.

Торік закінчився земний шлях керівника Мальтійської служби допомоги на Волині, але його згадували добрим словом усі присутні на урочистості.

Молоді люди переконують своїм прикладом, що серйозні діагнози і проблеми зі здоров’ям — ​не привід зачинятися у чотирьох стінах

— Зустрічала нас сьогодні Віра Мефодіївна не одна – поруч була душа Гюнтера, — ​каже 86–літня лучанка Людмила Андріївна Рибачук. — ​Я за нього завжди молюся, бо вони з дружиною багато допомагали і мені, й іншим хворим. І ліками, і продуктами, і щирою увагою на день народження чи на святого Миколая…

Тут збираються ті, кого рідко запрошують в гості.

 Організувати таке свято зовсім непросто. Але у пані Віри є особливий дар — ​вміння гуртувати усіх небайдужих. Потрібно було об’їхати чимало адрес, посадити прикутих до візків людей у спеціально замовлений автобус, доправити до Луцького коледжу Національного університету харчових технологій, у залі якого традиційно відбувається гостина. До речі, студенти цього навчального закладу, як і вихованці Ківерцівського та Луцького медколеджів, — ​найактивніші помічники Мальтійської служби допомоги.

А тим часом столи уже накриті. Цілу піч домашніх пирогів «спонсорувала» Мирослава Мазяр із Забороля, духмяні полуниці й домашні продукти для різних смаколиків привезла Ніна Петрук із Городинь Рожищенського району, потрудилися й інші жінки на чолі з рідною сестрою пані Віри — ​Михайлиною.

— Коли робиш щось для інших, то забуваєш про свої гризоти. Я саме так урятувалася від важкої депресії, — ​зізналася одна із співрозмовниць.

Тут усі почуваються рівними й рідними

Окрім студентських колективів, юних солістів із коледжів та шкіл, підготували цікаві номери й хлопці та дівчата із громадської організації «Джерело життя», яка вже 16 років співпрацює з Мальтійською службою допомоги. І приймали цих артистів «на ура», бо ж без них жоден захід не обходиться. Молоді люди переконують своїм прикладом, що серйозні діагнози і проблеми зі здоров’ям — ​не привід зачинятися у чотирьох стінах.

Свідченням того, що й з інвалідністю можна жити повнокровно й цікаво, є і доля Богдани Караванської, яка вважає Гюнтера і Віру своїми хресними батьками із семирічного віку. До того часу дитина, яка народилася без ніжок та ще й зі складними вивихами кульшових суглобів, уже змордувалася в українських лікарнях. І саме у Мальтійській службі Богданка і її мама знайшли підтримку. Блеккери запросили німецьких спеціалістів, допомогли зібрати кошти на протезування. Нині Богдана — ​успішна спортсменка.

— Нещодавно повернулася із міжнародного турніру з волейболу в Китаї, де збірна України зайняла третє місце. Спорт допоміг мені побачити ледь не півсвіту. Спочатку займалася пауерліфтингом, стала майстром спорту міжнародного класу, потім були лижі, біатлон. А тепер захопилася волейболом. Завтра поїду у Дніпро, де готуємося до турніру в Норвегії. Але завжди залишаю усі справи, щоб побувати на цій гостині, — ​розповідає дівчина.

Керівник Ківерцівського відділення Мальтійської служби, ведуча гостини Світлана Лищук зуміла створити зворушливо теплу атмосферу, знайшла щирі слова, аби додати оптимізму й позитивних емоцій кожному гостю. А допомагали їй у цьому колеги–викладачі, вихованці Ківерцівського медколеджу і, звичайно, подруги із народного аматорського ансамблю «Свічадо», без виступів якого не можна уявити «Гостину любові».

Найпершою помічницею у всіх доброчинних справах Світлани Олексіївни є її мама Ніна Павлівна. Обох їх у Ківерцях знають і поважають. І запрошення на свято люди сприймають із вдячністю. Тож ми зустріли в залі і 87–річну колишню вчительку Галину Миколаївну Черняк, і Марію Сергіївну Кінах, яка колись шоферувала, і ветерана праці медика із піввіковим стажем Марію Михайлівну Табалу, і багатьох молодих людей на візках. І усі тут почувалися рівними й рідними.