Керівник Вадим Хаїнський перетворює дитячу активність на театральну гру.
У Палаці культури поселилися «Бешкетники» (ФОТО, ВІДЕО)
Вони талановиті, вільні, безтурботні, а свою бурхливу енергію спрямовують в акторство. Минулого року малих непосид організував у театральну студію артист Волинського академічного театру ляльок, за сумісництвом — методист Палацу культури міста Луцька Вадим Хаїнський, а тепер уже тішать батьків постановкою сучасного «Колобка»
— «Ми розповімо вам стару нову казку…» — ти маєш сказати ці слова з інтригою, — каже керівник студії 8–річній Тамарі, котра читає від автора.
Маленька Каріна грає Бабусю: «Рецепт цікавий прочитала, на ноутбук його скачала», — педагог хвалить, але наголошує, що треба говорити поважним голосом. Тоді вступає Дідусь: «Спечемо колобка і вечірку влаштуємо», — тут усе добре, Вадим киває. «Вадим, у тебе класні кеди», — вставляє не за сценарієм котрась із дівчаток, педагог встигає галантно подякувати, але і втримати увагу на занятті. Із задоволенням стежу за цією репетицією, згадуючи свою колишню роботу в дитсадочку: дійсно, треба бути справжнім актором, щоб не розірвати цю тоненьку павутинку дитячої уваги.
— Чого «Бешкетники»? — випереджає моє запитання Вадим. — Та назва приклеїлася сама. Діти спочатку у студії галасували, бігали, здіймали шум навколо, аж гардеробниця робила зауваження. «Що поробиш — бешкетники», — виправдовувався за них. Так і закріпилася за нами та назва.
— Коли 5 років тому прийшов на посаду методиста в Палац культури, то подумав, що в Луцьку немає дитячої театральної студії, — розповідає Вадим Хаїнський, — хотілося створити хоча б гурток, де б діти грали вистави. А коли студія «ДогориДриґом» при театрі «Гармидер», у якій веду групу з акторської майстерності для підлітків, оголосила про набір у дитячу студію, зголосився нею керувати. Вже закінчив на той час Рівненський державний гуманітарний університет, тож, окрім режисерської, ще й педагогічна освіта є. (Таки має ще й педагогічний хист, зауважую собі, бо вміє з малими розмовляти на рівних, зберігаючи субординацію).
— Чого «Бешкетники»? — випереджає моє запитання Вадим. — Та назва приклеїлася сама. Діти спочатку у студії галасували, бігали, здіймали шум навколо, аж гардеробниця робила зауваження. «Що поробиш — бешкетники», — виправдовувався за них. Так і закріпилася за нами та назва.
Заняття відбуваються щосуботи в ігровій формі. Загалом, театральна діяльність вдосконалює артикуляційний апарат, розширює словниковий запас і готує дітей до життя в суспільстві, де треба виходити на публіку, боротися з власними страхами. А головне — вміти захоплюватися і дивуватися, обурюватися і співпереживати. Психологи кажуть, що найкоротший шлях до емоційного розвантаження – через театральні ігри. Спробуєш себе в ролі якогось героя — і знімеш напругу.
— Часом діти, маючи купу забавок, не вміють ними гратися. Потрібно навчити, показати, як за допомогою іграшок можна захопливо проводити час. Діти — наче пластилін, — вважає молодий педагог, — з них хоч і важко, але таки дуже потрібно ліпити особистостей.
Маленькі «Бешкетники» беруть участь у міських святах і конкурсах, вчаться не соромитися і проявляти свої емоції. Пробують себе у різних ролях — це так цікаво, і головне, що в житті знадобиться.
— Дуже цікаві вправи використовуєте — і на дихання, й на артикуляцію. Де навчилися такої методики? — запитую.
— Навичок практичної роботи найбільше здобув у нашому коледжі культури й мистецтв, саме з методики проведення ігор від викладача Тетяни Гайдукової, а вже тренінги й вправи вивчав у Рівному. Студія «ДогориДриґом» у театрі «Гармидер» — теж хороший практичний досвід. Там у нас ціла театральна школа, вчимось не просто грати у виставі, а й самі створюємо декорації, робимо весь спектакль від «А» до «Я». І мої «бешкетники» вже приносять власні сценки для сценарію, — хвалиться молодий керівник, — заохочую до цього, тільки щоб не мама склала чи з інтернету витягли, а таки самі. Взимку ми робили ляльки для вертепу з художницею театру Олесею Іщук (вона справжня майстриня з виготовлення витинанок, без її допомоги жоден наш виступ не обійшовся), а після показу мама одного вихованця запропонувала свої ляльки до спектаклю «Колобок». От ми взялися за цю виставу. Є діти дуже затиснуті, намагаюся їх розтормосити. Звісно, бувають проблеми з поведінкою, шукаємо контакт. Не маємо ще своєї постійної кімнати, але все в перспективі. На початку було важко, думав, як то правильно зробити. Бо ж з групою «Театральні діти» у студії «ДогориДригом» лише проводжу заняття, там керівник Алла Доманська займається організаційними питаннями, а тут, у «Бешкетниках», у мене більше волі. Напевно, будемо розширюватися, бо звертаються і з малюками 5 років, і 12–літні просяться. Ну, вони, звісно, малі, трохи бешкетують, — усміхається Вадим, — але, зважаючи на те, що відвідують різні гуртки, то у мене своєрідно відпочивають і відриваються наповну.
А результат цих «бешкетів» бачать батьки, коли приходять на відкриті заняття.
— Надзвичайно цінно, коли мої «Бешкетники» натхненні! Коли вони цікавляться і проявляють ініціативу, — каже Вадим.
Запитую у дітей, чого вони сюди приходять, адже деякі їдуть навіть з району.
«Мені подобається, — каже Єва, — лисиця, яку я граю, і я люблю театр». Хтось додає, що любить пікніки, інший — ігри. «А мені, а мені, — роздумує хлопчик із метеликом на дроті, — коротше, все тут мені подобається».
Поки маленькі актори роблять звукову розминку, різні вправи, невимушено спливає півзаняття, а вони вже готові не просто декламувати, а чітко й виразно. Вадим помічає, що вихованці трохи притомилися, пропонує погратися в клубочок ниток — веселощі, сміх, а коли всі нитки розплутані, беруться до репетиції «Колобка». І ось нарешті показують мені все, як треба — за ширмою. Цікаво — як у дитинстві! Поважно розмовляє Бабуся з Дідусем, весело мандрує Колобок, увійшли у свої ролі Вовк, Ведмідь і Лисиця. І не забуває літати над усіма грайливий Метелик. Ще кілька репетицій — і можна на публіку. Молодці, «Бешкетники»!
