Коли відкрили домовину, то Шевченко лежав, ніби живий
18 червня 1939 року в Каневі на могилі українського пророка освятили новий пам’ятник
Після поховання Тараса Шевченка на Чернечій горі на його могилі встановили дубовий хрест. За двадцять з лишком років він зогнив, і після тяганини у 1884–му дозволили на його місці поставити чавунний. Коли в Центральній та Східній Україні утвердилася радянська влада, знову постало питання пам’ятника, адже з хрестом більшовики змиритися не могли. Тож у 1923 році на могилі українського генія спорудили скромне погруддя, яке за проектом Каленика Терещенка виготовили працівники Городищенського цукрового заводу. Через два роки територію навколо могили оголосили державним заповідником. Стало зрозуміло, що погрудддя явно замале для такого статусу. Було прийнято рішення про повноцінний пам’ятник.
З моменту похоронів пройшло 78 років і члени комісії очікували побачити рештки тіла. Натомість Шевченко лежав, як живий.
У 1933 році урядова комісія ухвалила «прийняти для здійснення проект пам’ятника скульпторів тт. Бульдіна і Дарагана та архітекторатов. Торубарова. Комісія доручає авторам проекту за художнім керівництвом заслуженого діяча мистецтва скульптора т. Манізера подальше удосконалення проекту пам’ятника, виходячи з вказівок: а) підняти фігуру Шевченка в загальній композиції пам’ятника; б) винести вперед основу фігур, що оточують Шевченка; в) зняти групу статичних постатей, що одірвані від загальної композиції пам’ятника». Зважаючи на велике культурне значення конкурсу, у видавництві «Мистецтво» вийшов альбом проектів.
Аби постамент не розчавив склеп із труною, потрібно було знайти точне місце поховання. До складу спеціальної комісії увійшли представники влади та енкаведисти (як же без них!). Зробили шурф і спустилися в могилу. Хоча відкривати домовину не планували, але хтось запропонував це зробити. У першій основній домовині побачили металевий ящик. Усередині його – труна з віконцем, а на віконці засохлий віночок. Очевидиця пригадувала, що коли відкрили віко, то перелякалися. Адже з моменту похоронів пройшло 78 років і члени комісії очікували побачити рештки тіла. Натомість Шевченко лежав, як живий. Та від свіжого повітря лице поета миттєво розсипалося .
Пізніше цей факт дав підстави деяким релігійним громадам звертатися у Шевченківський національний заповідник щодо канонізації Шевченка, бо його останки вважали нетлінними.
18 червня 1939 року відкрили новий пам’ятник на могилі поета. А через два роки Канів зайняли німецькі війська. У музеї вони влаштували казарму, а потім перетворили її на концтабір. Відбудували заповідник уже після війни. Монумент Кобзареві, встановлений у 1939 році, стоїть і досі.
Тарас СТЕПАНЮК.
