Водна артерія ціною 200 тисяч людських життів

Гордість першої п’ятирічки в СРСР збудували у рекордно короткий термін — за 1 рік 9 місяців. Канал завдовжки 227 кілометрів, який з’єднав Балтійське та Біле моря, прорили лопатами й кайлами, землю вивозили тачками. Цими знаряддями на ньому звели близько 100 складних інженерних споруд.

Система стимулювання була простою: за перевиконання норми – додаткова пайка хліба, за недовиконання – всю бригаду закатували в бетон.

Проте навіть таке примітивне будівництво було задорогим для СРСР. Тому для спорудження каналу вирішили залучити найдешевшу робочу силу – в’язнів. Керувати об’єктом призначили Нафталія Френкеля. До того часу одеський спекулянт, кримінальний авторитет, мільйонер уже пройшов Соловки і керував виробничим представництвом усіх таборів ГУЛАГу. Саме йому приписують ідею масово використовувати працю засуджених. Доти їх лише ізольовували від суспільства. Пропозиція сподобалася радянським партійним бонзам. Тож репресії отримали ще й економічне підґрунтя: нові плани потребували дедалі більше робочих рук.

Для будови п’ятирічки створили окремий табір – БелБалтЛаг. Кожного працівника позначали абревіатурою «з/к» — від російського «заключенный каналоармеец». Саме звідси походить загальновідомий термін «зек». Умови роботи були надзвичайно важкими, за час будівництва, за різними оцінками, загинуло від 200 до 300 тисяч людей. Хоча в російській Вікіпедії зазначено значно скромніше число — 12,8 тисячі осіб. Щодня помирало до 700 чоловік, але щоразу доставляли нових в’язнів, і їхня кількість не меншала (на цій будові одночасно працювало близько

100 тисяч зеків). Система стимулювання була простою: за перевиконання норми – додаткова пайка хліба, за недовиконання – всю бригаду закатували в бетон. Тому хоча пропагандистський плакат тих часів стверджував: «Каналоармійцю! Від жаркої праці розтане твій термін», насправді для більшості в’язнів «звільненням» ставала смерть.

Українці теж мостили своїми кістьми грандіозну будову. Там гнули спину київський історик та мистецтвознавець Федір Ернст, син видатного українського художника Георгія Нарбута Данило, родичі Агатангела Кримського, бандурист Іван Гавриш.

Як і багато інших грандіозних радянських проектів, канал виявився неефективним. Він мав глибину лише 5 метрів, і сім місяців на рік був скутий кригою. Тому пароплавство там не розвинулося. До 1970-х років (тоді Біломорканал поглибили) підводні човни буксирували баржами. Швидкість руху кораблів на штучних ділянках русла обмежена до 8 кілометрів у годину. В умовах поганої видимості (менше 1 км) рух суден взагалі заборонений.

Тарас СТЕПАНЮК