Курси НБУ $ 41.88 € 43.51
І в радості, і в біді разом

«Молодята» дякують долі, що звела їх.

Волинь-нова

І в радості, і в біді разом

Подружжя Герег із села Муравище Ківерцівського району нещодавно відсвяткувало золоте весілля

За 50 років спільного життя вони виховали трьох дітей, котрі подарували їм четверо внуків. Мають дідусь із бабусею вже й стільки ж правнуків.
Молоді й красиві Микола та Ніна познайомилися на хрестинах, де були кумами. Уже тоді впала в око хлопцеві весела і співуча дівчина. Але тихий і сором’язливий парубок запросити на побачення не ризикнув. Боявся, що відмовить. Та й до армії йому треба було йти. Але не забував її і під час служби. Коли ж прийшов у відпустку, то вже у перший вечір набрався сміливості й пішов на побачення… з цукерками. 
Він жив на хуторі, а Ніна — ​в селі, тож довелося тюпати далеченько, цілих шість кілометрів. Але хіба то відстань для закоханого? І хоча вона не давала жодних обіцянок солдатові, дочекалася його з армії. У квітні 1968-го пара розписалася у Ківерцівському загсі, а 12 травня повінчалася у церкві. Микола був одинаком у сім’ї, тож Ніні довелося йти у невістки. Зі свекрухою швидко знайшла спільну мову.

Жили не завжди у багатстві, але в злагоді й мирі.

— Вона була мудра і розважлива жінка, — ​каже моя співрозмовниця. — ​Щойно я переступила поріг хати, сказала: «У житті всяко буде: і непорозуміння, й образи. Але головне, щоб ми прислухалися одна до одної, розуміли і навчилися прощати провини».
Двадцять шість років прожила зі свекрухою душа в душу, доглядала її, коли хворіла, — ​у жінки був інсульт, перелом шийки стегна. Все життя Ніна Миколаївна працювала медсестрою в районній лікарні, а її чоловік — ​водієм у відгодівельному радгоспі. Жили не завжди у багатстві, але в злагоді й мирі.
— Жодного дня не пошкодувала, що вийшла заміж за Миколу, — ​каже. — ​За 50 років, відколи ми разом, не чула від нього поганого слова.
Звісно, як у кожній сім’ї, у Герег не обходилося без сварок. Але швидко мирилися.
— Міцний шлюб тоді, коли чоловік і дружина розуміють одне одного, — ​каже Микола Миколайович. — ​Хтось завжди повинен уміти змовчати, а хтось вибачитись. Я намагався поступатися дружині, щоб не загострювати конфлікт.
— А я першою мирилася і вибачалася, — ​додає його половинка.
Спільно подружжя долало всі труднощі й біди. Адже в житті є не тільки радість і щастя. Коли дружина боролася з важкою недугою, чоловік підтримував її, як міг. Двічі на день їздив до Луцька в лікарню, втішав. І вона таки подолала хворобу й нині радіє світу.
— Я щаслива жінка, а ти? — ​зазирає чоловікові в очі пані Ніна.
Микола Миколайович лише ніяково усміхається, але його сповнений любов’ю погляд говорить за нього. Звісно ж, щасливий і він. І дякує Богові за таку гарну дружину. n

Telegram Channel