Георгія Бродського і сьогодні називають першим пожежником на Волині

Нещодавно минуло 115 років від дня народження Георгія Леонтійовича Бродського (1903–1994) — ​ерудованого та прогресивного керівника луцьких пожежників середини минулого століття, фундатора пожежно-прикладного спорту в нашому краї, інструктора медицини, спортсмена, тренера, фотографа, людини-епохи, яка стала взірцем для багатьох поколінь

До Другої світової центр гасіння пожеж розташовувався в замку Любарта

Народився Георгій Бродський 25 лютого 1903 року в містечку Стопниця Келецької губернії (Польща). Він був старшим сином уродженця села Кошари Ковельського повіту Волинської губернії Леонтія Антоновича Бродського та Віри Володимирівни із міста Каліш Великопольського воєводства. Батько, канцелярський службовець, упродовж життя працював писарем, прищепив любов до грамотності і своїм дітям, яких у родині було шестеро. До 1923 року сім’я неодноразово змінювала місце проживання: з 1904-го мешкала у місті Мехуві (сучасна Польща); з 1917-го — ​в Житомирі, допоки не осіла в Луцьку.

Георгій Леонтійович запросто міг підійти до гурту хлопчаків, розпитати про навчання, про батьків і неодмінно згадував про пожежно-прикладний спорт, запрошував приходити іще на стадіон.

Середню освіту Георгій здобув 1922-го. З вересня цього ж року 19-літній юнак працює канцеляристом товариства «Демат», потім — писарем Луцького окружного суду. У жовтні 1923-го Георгія Бродського призвали до лав польської армії, потрапив у 3-й полк тяжкої артилерії в Замості. Тут пройшов курси протипожежної служби й був зачислений до гарнізонної команди.

 Ця справа припала молодому жовнірові Бродському до душі, повернувшись із війська 1926 року, він вступив до Луцької міської пожежної команди на посаду бійця. Згодом став заступником начальника міської пожежної команди, яка розташовувалася тоді на території замку Любарта.

«1935-го я був тимчасово виведений зі штату команди через отримані на гасінні пожежі травми…» — читаємо у його автобіографії.

Більше року Георгію Леонтійовичу знадобилося на лікування та відновлення сил, але, ставши на ноги, улюбленій справі не зрадив. Про гасіння пожеж, на жаль, довелося забути — ​завадили травми хребта.

У 1936-му Георгій Бродський створює сім’ю: він бере шлюб з учителькою початкової школи Ольгою Ревенко. Але дітей у родині не було…

«Він примчав на червоному мотоциклі й одразу вскочив у палаючий будинок»

Через отримані травми Георгій Бродський не був призваний до війська під час Другої світової війни, проте його внесок у здобуття перемоги відзначено медаллю. З 12 березня 1944 року Георгія Леонтійовича призначено помічником начальника Луцької міської пожежної команди, що діяла в замку Любарта.

Уже наприкінці 1944-го її передислоковано на тогочасну вулицю Лесі Українки.

У період повоєнної відбудови вогнеборці долучаються до відновлювальних робіт, беруть активну участь у громадському житті. Восени 1951-го вони звели на території сільськогосподарської виставки зразкове пожежне депо. Через рік розпочалося будівництво найбільшого в області на той час пожежного депо на вулиці Грибоєдова. Нині тут функціонує один із кращих підрозділів Волині.

Дотепер збереглися теплі спогади підлеглих про Георгія Леонтійовича. Захоплено про нього розповідав Володимир Степанович Береза:

— У 1951 році в Луцьку палав гуртожиток. Доки не приїхав Бродський, воду на покрівлю одноповерхового приміщення лили із землі й ніяк не могли загасити вогонь. Він примчав на своєму червоному мотоциклі й одразу вскочив у палаючий будинок… Локалізація пожежі під його керівництвом відбулася за декілька хвилин, ліквідація — ​менш як за годину…

«А ще Леонтійович міг розгледіти у підлітках майбутнього чемпіона»

Пан Георгій любив спорт. Саме його заслугою є започаткування пожежно-прикладного спорту на Волині. Історія зберегла численні імена із плеяди атлетів, яких він тренував і які підіймалися свого часу на найвищі сходинки п’єдесталів.

Після виходу на пенсію у 1963 році Георгій Бродський присвятив себе тренерській роботі. Журналіст газети «Радянська Волинь» (нині — ​«Волинь-нова») Роман Флішаровський у дитинстві мешкав неподалік від пожежної частини. Про ті роки він розповів так: «Георгій Леонтійович запросто міг підійти до гурту хлопчаків, розпитати про навчання, про батьків і неодмінно згадував про пожежно-прикладний спорт, запрошував приходити іще на стадіон…

Старшим хлопцям він дозволяв підніматися по драбині на 1-й поверх. Це було улюблене місце, де збиралися учні 5-ї школи на перервах. Саме так помічав у підлітках майбутніх чемпіонів».

1967-го Бродському присвоїли звання «Заслужений тренер УРСР». Тренерську кар’єру він закінчив у 1976-му.

Передав для прийдешніх поколінь унікальний спадок

Іще один величезний дар від Георгія Бродського нащадкам — ​ретельно сформований, заповнений і збережений Історичний формуляр Луцької міської пожежної команди з численними фактами, іменами і світлинами всіх, хто своїми здобутками та звершеннями був дотичний до розбудови пожежництва на Волині від середини ХІХ століття до 1963-го, коли зроблений останній запис. Цей документ — ​один із найцінніших експонатів виставки-музею пожежно-рятувальної служби краю.

 Георгій Леонтійович залишив ще й чималу колекцію світлин із життя вогнеборців. Перші датуються серединою 1930-х, коли він тільки вступив до лав пожежників. Більшість фотодокументів — ​у вже згаданому Історичному формулярі, частина зберігається у спеціальних альбомах, окремі — ​у приватних колекціях. Як знак вдячності від нащадків — ​відкриття 2010 року меморіальної дошки славетному організаторові служби боротьби з вогняною стихією на будівлі частини спеціальної пожежної техніки на вулиці Грибоє­дова.

Довге, сповнене історичних перипетій і професійних здобутків життя славного вогнеборця обірвалося 4 липня 1994-го. Усе, чим жив і горів Георгій Бродський, — ​не скороминуще, а його методика роботи актуальна й сьогодні.

Віталія ЛУКАШЕВИЧ