Чому в школах Фінляндії учні ходять лише в шкарпетках та не виконують домашніх завдань

— Іванно, з якою метою вирушили до Фінляндії?

— Позаяк нині чимало говориться про фінську систему освіти, вважаючи її кращою в світі, то вирішила ознайомитись із нею наочно, безпосередньо побувавши у навчальних закладах. А ще — ​скористатися можливістю професійного росту, пройшовши інтенсивний курс англійської мови. По закінченні я отримала сертифікати про стажування за кордоном та про знання англійської мови рівня В.

— Хто організовував цю поїздку, входив до складу групи?

— Проект організовано Західнофінляндським коледжем спільно з Інститутом Міжнародної академічної та наукової співпраці (Україна). До складу групи, а це 30 осіб, входили освітяни з різних областей України (директори, вчителі шкіл, викладачі вишів, працівники дошкільних закладів). Із Волині була лише я. Поїздку оплачували власним коштом.

— Розкажіть про програму перебування у Фінляндії, що пощастило побачити?

— Безпосередньо у місті Гуйтінен ми були лише 5 днів, тож програма видалася дуже насиченою. Відвідали департамент культури та освіти муніципалітету цього міста, дитячий садок, початкову, середню та вищу (гімназію) школи. Мали щоденні заняття з англійської мови, які проходили у навчальному корпусі центру, що розміщувався поруч із гуртожитком та їдальнею. Ознайомились із містом, для нас також були організовані поїздки у Турку та Тампере. Чекаючи на паром до Фінляндії, мали чудову можливість прогулятися затишними вулицями Таллінна — ​столиці Естонії. Вже на зворотному шляху відвідали визначні місця Хельсінкі, а далі добирались до Львова через Естонію, Литву, Латвію та Польщу автобусом.

— Знаю, що в департаменті було проведено презентацію сучасної системи освіти Фінляндії. У чому полягають її особливості?

— Освітня реформа розпочалась тут у 1978 році, і нині кожне десятиріччя приймаються нові програми, та основними залишаються принципи: рівні умови для навчання, індивідуальний підхід до учня, довіра, підготовка дітей до життя. Навчання безплатне, усі працюючі там сплачують податок на освіту. В основній школі, а це початкова (1–6 класи) та середня (7–9 класи), учні — ​на повному державному забезпеченні. Вони отримують безкоштовні підручники, канцтовари, планшети, харчування та автобусне перевезення. Тут практично немає екзаменів. Професія вчителя — ​дуже престижна. Для педагогів — ​повна автономія в роботі, відсутність курсів підвищення кваліфікації, атестацій, сертифікацій. Кожен учитель має свій план роботи, програми, самостійно вирішує, які теми і в яких класах вивчати. Немає тут і рейтингів, порівнянь, конкурсів між школами. Усі вони державні, однаково престижні, без виділення елітних класів.

— А як щодо дошкільної освіти?

— Дитячі садочки у Фінляндії як державні, так і приватні. Батьки можуть віддати до них своїх дітей ще у віці до одного року. За групою з 20 малят закріплено вихователя, його помічника та няню. До кожного вихованця ставляться індивідуально. Тобто, не хоче спати — ​іде в ігрову кімнату. Щотижня діти разом із вихователем планують, чим вони будуть займатися. Прогулянки обов’язкові за будь–якої погоди, завада — ​лише мороз, сильніший 18 °C. Як таких батьківських зборів немає, батьки зустрічаються із персоналом на початку року, висловлюючи свої побажання, та в кінці, коли діти демонструють, чого навчилися. Збираються і під час свят, підготовлених вихователями разом зі своїми підопічними.

— Що вразило під час відвідин дитсадка?

В основній школі учні — ​на повному державному забезпеченні. Вони отримують безкоштовні підручники, канцтовари, планшети, харчування та автобусне перевезення.

— Наша підгрупа завітала у державний заклад, інша — ​у приватний. Ми побували у невеликому дитсадку, де нараховувалось всього 40 вихованців — ​старша та середня групи. Не було там ні дорогих килимів, ні вишуканих гардин — ​на вікнах поперечні жалюзі. Увесь розпорядок дня для дітей був «розмальований». Бачили кімнату, де зберігаються гумові чоботи, плащики, комбінезони  для обов’язкової прогулянки навіть за дощової погоди.

Потім речі сушать. Цікаво, що є така собі костюмерна — ​там складені дитячі костюми для театралізованих вистав та святкові сукенки і костюмчики для хлопчиків — ​для проведення урочистостей. Усе придбано за рахунок держави. Нам показали, де дітки вчаться куховарити. Встановлена невелика кухонна плита, є посуд. Так їх готують до самостійності.

— Як організовано навчання в основній школі?

— Ми побували в закладі, де розміщується і початкова, і середня школи. Це одноповерхова будівля, яка, як нам повідомили, є тимчасовою, незабаром мають виділити нову. В око впала велика кількість велосипедів на зручній стоянці. Автобусами довозять лише тих дітей, які живуть на відстані більше 6 км. У школі — ​окремі входи для учнів 1–6 класів та 7–9, хоча всередині приміщення з’єднується коридорами. Охорони немає. У класах — різні настінні дошки, в тому числі мультимедійні. Дітям на уроки роздають планшети. Здивувало, що немає у класах ніяких наочностей та вазонів. На стінах — ​лише малюнки дітей. Відсутні і звичні для нас стенди «Наша гордість» — ​виділяти когось з учнів тут заборонено.

— Чому ще подивувались?

— Коли ми зайшли до школи, нас попросили… роззутись. Там усі ходять у шкарпетках, аби почуватись, як нам пояснили, як удома. Підлога дуже чиста і взимку підігрівається. Немає шкільної форми, як і дрес–коду для вчителів. Взуття стоїть у коридорі, там же і вішачки для одягу. Учням не обов’язково сидіти за партою — ​посередині класу каремат із подушечками. Там можна і попрацювати. З молодшими багато уроків ведуть на свіжому повітрі, для них навчання проходить у формі гри. Під час перер­ви надвір йдуть усі. Тривалість уроку різна. Наприклад, із природознавства (ішов 90 хвилин) того дня проводився на вулиці. Домашніх завдань практично не задають, до дошки не викликають. Пишуть письмові самостійні, а у вчителя ще є помічник, із яким вони допомагають школярам справитись із завданням. Авторучок немає — ​пишуть олівцем. Заняття проходять при відкритих дверях. Як пояснили, можна вільно виходити та заходити. Немає тут і медсестри. У випадках захворювання або викликають екстрену медичну допомогу, або телефонують батькам.

— Що можете сказати про харчування?

— Годують один раз на день під час великої перерви тривалістю 30 хвилин, а свої мобільні телефони вони наразі складають у спеціальні ящички. Кожен бере собі з їжі те, що до вподоби і скільки хоче. Діти залюбки п’ють молоко, яке стоїть у відкритих вітринах–холодильниках. Обслуговуючого персоналу я не бачила — ​учні самі відносять посуд.

— Наскільки комфортне навчання у вищій школі?

— Туди ідуть ті, хто збирається вступати у вищі навчальні заклади. Кожен для себе обирає потрібні предмети для вивчення. Їх у 10–му класі небагато — ​сім–вісім. Здивувало, що у двоповерховій будівлі був ліфт. З’ясувалось, що разом із іншими учнями займаються і діти з інвалідністю. Тут здебільш класи–лабораторії, домашніх завдань задають чимало. Під час перерв чи після уроків можна відпочити у спеціальній кімнаті, яка знаходиться у підвальному приміщенні. Там є більярдні столи, телевізор. У школах усіх рівнів немає гуртків, усі вони платні і дуже дорогі. Зовсім інший вигляд, ніж у нас, має учительська — ​немає робочих столів із стільцями. Це кімната для відпочинку зі зручними диванами, кавоваркою, холодильником, мікрохвильовкою.

— Цікаво дізнатись загальні враження українських освітян вашої групи.

— Зауважували, що принципи фінської освіти закладено при формуванні концепції Нової української школи. Дехто з директорів відзначив, що подібні нововведення прижились і у їхніх навчальних закладах. Мені приємно констатувати, що у нашому районі, наприклад, збільшується кількість комп’ютерів по школах, придбано нові сучасні парти, за якими учні будуть сидіти поодинці, введено додаткову підготовку вчителів, які навчатимуть перші класи.

Олена БИЧКОВА