Сподіваємося, колись уся правда про події тих часів стане відомою.
Кривава Трійця в Черчицях
75 років тому – 27 червня – в невеличкому мальовничому селі Черчиці, яке нині є околицею Луцька (вулиця Чернишевського), пролилася кров близько сотні невинних українців
На світанку, якраз на Трійцю, на підводах з’явилися озброєні поляки. Вони оточили село, заходили в кожну хату і запитували, якої національності господарі.
У тій кривавій бійні вдалося врятуватися лише чехам. На той час їх проживало багато. Не зачепили нападники також тих, хто так чи інакше був пов’язаним із поляками, або видавав себе за представника польської нації.
Свідомість не дала змоги моєму прадідові Данилу Середі заперечити, що він — не українець. Його вбили разом з дружиною Февронією, підпалили хату і клуню. Поруч був будинок його сина Юрія, якому тоді виповнилося 30 років. Молодого чоловіка із жінкою і дитиною вивели на подвір’я й розстріляли. Через дорогу проживала сестра Данила – Євдокія. Її з чоловіком також вбили і хату спалили.
Данило Середа, закатований поляками у 1943-му.
В один лише день трагічно загинуло 11 моїх близьких родичів.
Не минули ці звірства ще одного сина Данила – Петра, 1910 року народження, якого застрелили біля обійстя. Його дружина Олена намагалася захистити своїх діток: 5-літню Наталію та 10-місячну Віру. Жінка прикрила дівчаток своїм тілом, та нелюди вбили і їх. Цілий день трупи лежали біля будинків. Чехи, які проживали в селі, закопували їх без домовин – просто під хатами. Родичі не могли підійти близько, боячись розправи.
Тільки через тиждень мати Олени Середи – Домна Романюк та дочка Данила Середи – моя бабуся Надія Селюк із чоловіком Олексієм кіньми приїхали в Черчиці. Коли вже починало сутеніти, вони розкопали яму з тілами закатованих, забрали їх і привезли у село Жидичин. Зробили домовини для батька родини Петра і доньки Наталії. А Олену довелося ховати разом із маленькою Вірою, котра навік залишилася в обіймах матері.
У державному архіві Волинської області зберігся акт № 313 від 31 жовтня 1944 року про нанесені матеріальні збитки Петру Середі. У документі зазначено, що він втратив клуню, хлів, плуг, три борони, корову, коня, теля, 2700 кг зерна, муку, картоплю, але про факт убивства – жодного слова. Та це нічого не важило порівняно із загубленими душами.
Так в один лише день трагічно загинуло 11 моїх близьких родичів. Хоча пройшло вже 75 років, та пам’ять про загиблих і досі ятриться незагоєними ранами у душах тих, що залишилися жити. Хай стираються, зникають усі «білі плями» в історії та відновлюється справедливість!
Оксана ВОВЧУК, с. Жидичин Ківерцівського району
