«Якщо на виклик приїжджає бригада наших чемпіонів, то на душі спокійніше»

Ратнівські фельдшери і лікарів за пояс заткнули

Якби це сталося вперше, хтось би міг сказати, що то — ​щаслива випадковість. Але у відділенні півстіни займають дипломи, грамоти, сертифікати. Торік у жовтні фельдшерська бригада з Ратного зайняла перше місце на обласних змаганнях, потім привезла «бронзу» із зимового міжнародного чемпіонату у Кременці. А нещодавно Наталія, Олеся та Сергій вибороли першість серед 40 команд із 20 областей України, Литви і Польщі. Причому лікарські, фельдшерські, парамедичні бригади змагались у рівних умовах, виконуючи ті ж завдання, відпрацьовуючи клінічні випадки з реального життя.

Як вдалося підібрати таку «зіркову» команду, знайти тих, хто легкий на підйом, вміє схоплювати на ходу все нове, не економить сил і часу, аби чогось навчитися? Старший фельдшер відділення Федір Колотюк, який на «швидкій» працює понад 36 років, каже, що не було із цим жодних клопотів, професіоналізм молодих колег в нього не викликав сумнівів. Честь Волині вони захистили гідно, тож принагідно просив нагадати обласному керівництву, що варто було б винагородити і жителів Ратного — ​виділити для райцентру ще один автомобіль «швидкої». Зараз на 26 тисяч населення передбачене чергування тільки однієї бригади. А якщо вона десь далеко на виклику?

Команда згадує кумедні моменти змагання.

Того дня «бригада чемпіонів» мала вихідний. Можна було спокійно побесідувати. Дівчата прийшли в легких літніх нарядах, сяяли усмішками, жартували.

— А ми за останній час уже звикли у вільний час бігти на роботу. Багато тренувалися. Іноді й Федора Васильовича «муштрували», мусив домашні справи кидати, щоб видати необхідне обладнання. Олеся свого чоловіка часом просила побути в ролі пацієнта, коли відпрацьовували різні можливі ситуації, — ​розповідає Наталія, яка на «швидкій» уже 14 років, і для колег є беззаперечним авторитетом.

Напевне, Бог попередньо влаштував «репетицію»

Дехто з їхнього ентузіазму дивувався. І нову демісезонну, й літню форму собі мусили справити, щоб виглядати не гірше за героїв медичних серіалів. І гори літератури перелопатили, й на курси аж у Литву їздили. Й нащо це їм?

— Як пояснити, що ті постановочні ситуації, які ми проходимо під час навчань і змагань, потім стають реальними випадками нашої щоденної роботи? У мене так було не раз, — ​каже Олеся Прач, наймолодша в бригаді.

Честь Волині вони захистили гідно, тож принагідно старший фельдшер просив нагадати обласному керівництву, що варто було б винагородити і жителів Ратного — ​виділити для райцентру ще один автомобіль «швидкої».

Наша газета вже розповідала про те, як у Ратному від вогнепального поранення постраждала трирічна дівчинка, в яку випадково, бавлячись рушницею, поцілила не набагато старша сестричка. Саме Олесі довелося надавати першу невідкладну допомогу дитині з кулею в голівці.

— Бог попередньо влаштував мені «репетицію» на всеукраїнських змаганнях, де нам якраз і випало вогнепальне поранення, щоб я на практиці точно знала, як правильно діяти, — ​дивувалася тоді такому збігові молода фельдшерка.

Тепер Олеся зі сльозами на очах згадує, якою зворушливою була зустріч із маленькою пацієнткою після її одужання. Дівчинка бігала, щебетала, а вони з її мамою обнімалися, наче рідні сестри, й плакали від щастя.

— Згадувала, як везли те безпомічне янголятко до Луцька в обласну дитячу лікарню, як я молилася, щоб старий наш автомобіль не заглох по дорозі, й думала, що заради порятунку такого маленького сонечка не шкода ні затрачених зусиль, ані нервів, ані часу на тренування й змагання, — ​зізнається наша співрозмовниця. — ​Були й інші схожі історії. Повернулася з курсів, де «проходили травми», й відразу на тобі — ​реальне «бойове хрещення» з потерпілими в ДТП на трасі…

Свіжі відзнаки ще не встигли повісити, ці — з попередніх змагань.

«У нас — ​щодня змагання за людські життя»

— Справжня команда — ​коли можеш з колегами порозумітися поглядами, без слів. У Черкасах нам випало демонструвати навички роботи в екстремальній ситуації: «швидка» везе хворого і потрапляє в аварію, в якій потерпіли люди. Тут все вирішують секунди, треба все врахувати, зважити, як кажуть, очі на потилиці мати, щоб правильно зорієнтуватися. Ми тільки перезирнулися, й кожен уже знав, що має робити. Сергій у нас уже не просто водій, він —справжній парамедик. І Олеся, хоча працює всього два роки, була на висоті, — ​хвалить колег Наталія Колядюк.

Федір Колотюк, старший фельдшер Ратнівського відділення ЦЕМД, радіє за молодих колег.

А саму її хвалять колишні пацієнти, навіть у газеті друкують подяки. Як у випадку, коли хворому з інфарктом довелося провести тромболізис просто в автомобілі під час транспортування в лікарню. І завдяки цьому чоловік повернувся до життя. Щороку в день професійного свята Наталія приймає поздоровлення від десятків знайомих і незнайомих людей, які називають її своєю рятівницею.

— І важка робота, й відповідальна, але коли моя дочка закінчувала школу, я зрадів, що вона вирішила вступати до медколеджу, — ​розповідав Сергій Корпач. — ​Я б не був проти, щоб і її привела доля в службу екстреної медичної допомоги. Коли відбувалася реорганізація, всі боялися, як воно буде далі. А тепер, після об’єднання, всі бачать, що колектив працює чітко, як відлагоджений механізм.

Багато теплих слів почули ми і на адресу тренерів «бригади чемпіонів» — ​завідувача Ківерцівського відділення обласного Центру екстреної медичної допомоги Анатолія Каленюка, який і сам неодноразово був серед переможців Всеукраїнських та міжнародних змагань, і колишнього керівника Центру Олега Куца. Це вони навчали й морально підтримували команду з Ратного, а потім щиро раділи її успіху.

На прощання наш фотокореспондент попросив дівчат одягнути форму, в якій вони виступали на чемпіонаті й відтворити виїзд на виклик. Буквально за хвилину бригада вже стояла перед нами у повній «бойовій» готовності. Не були б то справжні професіонали!

Бригада до виїзду - готова!