Поки запрацюють реформи, у селах не залишиться корів
У дитинстві син полюбляв дивитися популярний тоді мультик, одним із героїв якого є кіт Матроскін — хазяйновитий і дуже ощадливий. Найбільше, що його засмучувало, — це відсутність молока. Тож завів корову, бо знав, що з нею з голоду не пропадеш. Адже то така собі міні–фабрика смачнющих і корисних для здоров’я продуктів
А яке молоко найкраще? Звісно ж, від домашньої корівки. Принаймні я переконана в цьому. Пам’ятаю його смак із дитинства. Подоївши нашу Руду, бабуся завжди підносила мені кружечку молочка з пінкою. А як воно смакувало зі щойно спеченим хлібом! Діти мого покоління пили його некип’яченим. І мами не забороняли. Не боялися, що їхні чада можуть захворіти, підхопити якусь кишкову паличку.
А тепер нерідко доводиться чути, що продукція із селянських дворів недоброякісна, не відповідає санітарно–гігієнічним нормам. Але ж, люди добрі, корова дає чисте молоко, а неякісним робимо його ми, бо створюємо неналежні умови для зберігання, доставки до переробних заводів. У кожному селі знають, у якої хазяйки можна його купувати, а в якої — ні, бо ж і сама неакуратна, і дійниця в неї брудна, і корова стоїть по коліна у гною, і водою розбавляє.
У Луцьку нині власники худоби реалізовують свою продукцію не лише на ринках, а й на вулицях. У нашому дворі тричі на тиждень торгує фермерське господарство «Родина» з Рожищенського району. На якість продукції сусіди не нарікають. Молочко смачненьке, охолоджене. Щоразу перед приїздом машини вишиковується черга. До речі, і ціна на продукцію прийнятна. Нижча, ніж на ринку і в магазинах. Словом, виїзною торгівлею мої сусіди задоволені. Але невдовзі селянам можуть заборонити продавати молоко.
Планували це зробити 1 липня. Згодом обмеження на реалізацію відтермінували, проте не відмовилися від них. Уряд хоче ввести нові, європейські стандарти на цей продукт, навчити селян хазяйнувати по–європейськи, доїти корів у рукавичках, дезінфікувати дійниці, агітує їх об’єднуватися у кооперативи. Мовляв, коли з’являться у них доїльні апарати, охолоджувальні установки, — зросте культура ведення молочарства і поліпшиться якість продукції. Нині її з селянських дворів молокопереробні заводи приймають переважно другим сортом. Тож і ціна низька. Власники худоби скаржаться на переробників, що вони намагаються ще більше збити її, мотивуючи або недостатньою жирністю, або неналежною кислотністю. Бідкаються, що закупівельні ціни знижуються.
Великі молочнотоварні господарства ще мають якісь резерви, щоб зменшити збитки, а от сім’ї, де утримують одну–дві корови, в розпачі.
Тим часом роздрібні залишаються попередніми. Великі молочнотоварні господарства ще мають якісь резерви, щоб зменшити збитки, а от сім’ї, де утримують одну–дві корови, в розпачі. І їх можна зрозуміти. Біля тварини ж треба походити. Ті, хто тримає її (а це переважно люди старшого віку), не мають ні свят, ні вихідних. Щороку їм усе важче це робити. А молодь не хоче заводити худобу, бо від неї більше мозолів, ніж прибутків, а гроші за здане молоко нерідко доводиться відвойовувати у заготівельників. Тож восени власники корів масово здають їх на забій. Щороку меншають череди у селах. На Волині, якщо вірити статистиці, на 1 травня цього року було 149 тисяч голів ВРХ, що на 8,8 відсотка менше, ніж торік у цю пору, а корів — на 9 відсотків. Не краща ситуація й в інших областях.
У південних районах Волині і можна побачити машини із Львівщини, Тернопільщини. Молочний ринок відчуває нестачу продукції, тож переробники змушені її шукати далеко за межами свого району чи області. У високих столичних кабінетах нарешті зрозуміли, що ситуація з виробництвом молока близька до критичної, і заговорили про підтримку галузі, необхідність вкладення інвестицій. Але поки влада перейде від слів до діла, у селах може вже не залишитися корів.
