В авторитетних лікарів «вільних місць» залишилось небагато
У первинній ланці медицини триває підписна кампанія. Кількість оформлених декларацій — лакмусовий папірець, що дає змогу оцінити і професійні, й людські якості тих, кому довіряємо своє здоров’я. За темпами «узаконення стосунків» пацієнтів і лікарів Луцький центр первинної медико–санітарної допомоги № 2 — серед лідерів
« І «рідні» пацієнти не зраджують, й «іногородні» просяться»
Як відомо, попередньо Міністерство охорони здоров’я ставило завдання до 1 липня завершити процес підписання декларацій із лікарями, щоб уже з другого півріччя фінансувати первинну ланку медицини за новим принципом (на кожного, хто уклав угоду, планують виділяти не 240 гривень, як було досі, а 370, на дітей і людей поважного віку — вдвічі більше). На жаль, провести цю роботу в стислі терміни виявилось непросто.
Волиняни, порівняно із жителями інших областей, вибирають лікарів активно. У Луцьку, наприклад, третина жителів уже підписала декларації.
— Майже повністю укомплектований список пацієнтів у кількох наших лікарів. Наприклад, Ольга Володимирівна Бодюк, якби не була змушена піти на лікарняний, могла б уже мати 1800 декларацій, як передбачено нормативами. Небагато «вільних місць» залишилося і у Володимира Миколайовича Склярова, — розповідає виконувач обов’язків головного лікаря Луцького ЦПМСД № 2 Віктор Пахарчук. — Заздалегідь готувалися до підписної кампанії, у кожному кабінеті, де ведеться прийом, маємо сучасні комп’ютери, підключений швидкісний інтернет. Запис до сімейного лікаря, рецепти, а в недалекій перспективі й картки пацієнтів — усе це буде в електронній формі.
Заздалегідь готувалися до підписної кампанії, у кожному кабінеті, де ведеться прийом, маємо сучасні комп’ютери, підключений швидкісний інтернет.
Поки ж що, аби потрапити на прийом, потрібно взяти талон. «Якщо йдете підписувати декларацію, можна й без нього», — кажуть у реєстратурі.
У фойє на телеекрані — кадровий потенціал закладу, як на долоні. Друкували інформацію про лікарів і у міській газеті. Тож переважно люди вже визначилися. Як, наприклад, лучанка Наталія Треля.
— Нашою родиною вже багато років опікується Ірина Степанівна Урин. Нікого іншого ми не шукаємо, бо вона нам подобається і як фахівець, і як людина. У нас із чоловіком троє дітей. Старшому вже 15 років, він теж підпише декларацію з Іриною Степанівною, підлітка, кажуть, можуть взяти, — розговорилися ми із жінкою.
Уже до початку прийому під дверима сформувалася черга. У багатьох людей — документи в руках.
Віктор Миколайович Кметь ще не зовсім відновився після інсульту, але вирішив не відкладати на потім підписання декларації. Знає, що охочих мати такого спеціаліста як Ірина Урин є багато.
— І «рідні» пацієнти не зраджують, й «іногородні» просяться, — каже Ірина Степанівна, яка у тандемі з медичною сестрою Світланою Дричик — серед передовиків.
«Віддайте мені 370 гривень, бо я по допомогу не звертаюся»
Хоча нас запевняли, що на оформлення однієї декларації медсестра витрачає приблизно 3–5 хвилин, ця робота все ж ускладнює життя і хворим, і медикам. Аби людям, які прийшли зі скаргами на здоров’я, не бракувало уваги й вони могли потрапити на прийом, тривалість його збільшили на дві години. Отже, тепер лікар 6 годин проводить у кабінеті. А коли ж обслуговувати виклики? Виявляється, згідно з новими нормативними документами, сімейний лікар має право самостійно вирішувати, чи відвідувати хворого вдома.
— Якщо пацієнт після інфаркту чи інсульту, якщо в нього висока температура, наприклад грип чи ангіна, я не можу відмовити. Консультування по телефону не замінить огляд хворого, — вважає Ірина Урин. — Не можемо також відмовити у допомозі людям, які не підписали декларацій. Доведеться миритися із збільшенням навантаження.
Навіть у Луцьку сімейних лікарів не вистачає. Що вже казати про поліську глибинку. Наприклад, у ЦПМСД № 2 є 4 вакансії, тут чекають молодих спеціалістів. Пригадую стовпотворіння в наших поліклініках у сезон грипу. Виходить, в одній черзі сидітимуть і ті, хто має свого сімейного лікаря, і ті, що залишилися «за бортом» реформи?
— Думаю, людей, які не підпишуть декларацій, обслуговуватиме черговий медик, — каже Віктор Пахарчук.
Стан справ у нашій медицині нікого не задовольняє. Але й започатковані реформи не у всіх викликають оптимізм. Маленьке опитування у коридорах медичного закладу —калейдоскоп різних думок.
Навіть у Луцьку сімейних лікарів не вистачає. Що вже казати про поліську глибинку. Наприклад, у Луцькому ЦПМСД № 2 є 4 вакансії, тут чекають молодих спеціалістів.
— 10–20 років знадобиться, щоб сімейна медицина почала виправдовувати свою назву, бо ж належно підготовлених кадрів обмаль.
— До окуліста, невролога чи іншого спеціаліста тепер без «сімейника» не проб’єшся. І не завжди хочуть скеровувати.
— У мене голова болить, а посилають на рентген і на обстеження до гінеколога, — сердиться якась жінка.
— Нехай мені краще віддадуть на руки 370 гривень, бо я по допомогу не звертаюся! — і такі заяви бувають.
Загалом же більшість людей міркує мудро: підписати декларацію неважко, то чого б цього не зробити?