«Щоб бути «у формі», треба докладати зусиль», — каже лікар Світлана Іщук.
«Краще працювати на «швидкій», аніж щодня її викликати»
Лучанка Світлана Іщук працює старшим лікарем у Волинському центрі екстреної медичної допомоги і продовжує виїжджати на виклики до хворих. Стаж робот — 20 років. Хоча у самої 30 літ тому діагностували діабет, який призвів до інвалідності. Як вдалося жінці «стриножити» власну недугу, що допомагає їй бути у відмінній формі і про що треба пам’ятати, телефонуючи на 103?
«Йду по життю, тримаючись за руку Господа»
Уперше почула про Світлану Петрівну від дивовижно мужньої жінки Лариси Андрієнко, жительки обласного центру, яка десятиліттями бореться із розсіяним склерозом. «Не тільки на виклики приїжджає, а й у вільний час навідується, як у мене загострення. У санаторій колись супроводжувала «на благодійних засадах, то лікар–сонечко…».
А вже спілкуючись із самою пані Світланою, мала змогу переконатися, наскільки вона є неординарною особистістю і чого коштує їй успішна професійна кар’єра. Студенткою медінституту, коли не було ще й 20–ти, дівчина раптом стала худнути, сліпнути, втрачати сили. У поліклініці все списували на авітаміноз, перевтому. І лише коли зовсім упала з ніг, діагностували діабет.
Як майбутній лікар розуміла, що треба вчитися жити з підступною хворобою, щоб вона не перекреслила мрій і планів. Але на перших порах було нестерпно важко. Мордувалася на вітчизняному «свинячому» інсуліні, почувалася так погано, що не могла нести навіть сумку із конспектами.
Після заміжжя Світлана жила надією на щасливе материнство, хоча лікарі, оцінюючи тодішній стан здоров’я, не радили ризикувати. Почали давати збій нирки. Всі можливі засоби офіційної медицини доповнювала народними методами лікування, рослинними препаратами. Хтось із знайомих порадив тоді звернутися до жінки–цілительки з Маневицького району.
— «Молись, покладайся на Бога. Якою б зайнятою не була, 10–20 разів на день прочитай «Отче наш». Навчу тебе й ще однієї коротенької молитви. І Господь тобі допоможе», — сказала тоді мудра бабуся. Я її послухалася. Молилася палко і щиро, просила у Бога, щоб захистив синочка, якого носила під серцем, щоб дав мені сили виносити, народити його. Молитви й беззастережна віра у всемогутність Творця врятували і дитину, й мене. Я змогла значно знизити дозу інсуліну, відчула такий приплив енергії, що навіть сама дивувалася. І з того часу йду по життю, постійно тримаючись за руку Господа, — розповідає Світлана Петрівна.
Цитує напам’ять уривки з Біблії, каже, що десятки разів перечитала Книгу книг, і щоразу знаходить у ній мудрі підказки, які допомагають справитися з труднощами, знайти вихід у складних ситуаціях, навчають краще зрозуміти себе і тих, хто поруч. І люди бачать її завжди усміхненою, наче в неї й не буває проблем.
«Щодня їм червону рибу…»
Почувши таке, щиро здивувалася. І у Світлани Петрівни, і в її чоловіка — інвалідність. Пенсії, як і зарплата на «швидкій», навряд чи дають змогу жити на широку ногу.
— Ось це — Омега–3 в таблетках, витяжка із червоної риби. В Європі, до речі, Омега–3 уже значиться у протоколах лікування. А це — полівітаміни, які доповнюють наш раціон усім, що необхідно організму для самовідновлення, — дістає із сумки «підвечірок» наша співрозмовниця. — Продукція натуральна, відомої американської компанії. Перевірила на собі, «підгодовую» нею і чоловіка, й сина, бо продукти в наших магазинах не найкращої якості, неможливо забезпечити повноцінне харчування. Якщо переді мною стоїть вибір: придбати нові гардини чи сучасний фільтр для очистки води з крана, то я виберу друге. І всім раджу більше пити чистої води. І на каструлю, за яку треба віддати місячну зарплату, грошей не пошкодую. Бо старі алюмінієві давно викинула. Я для себе пріоритети визначила давно, завдяки цьому й живу, працюю.
Молитви й беззастережна віра у всемогутність Творця врятували і дитину, й мене. Я змогла значно знизити дозу інсуліну, відчула такий приплив енергії, що навіть сама дивувалася.
До Світлани Іщук часто звертаються по допомогу знайомі, знають, що вона — справжній професіонал, до того ж багато оздоровчих методик випробувала, вичленила з них раціональні зерна. Постійно бере участь у семінарах, конференціях, прочитала гори спеціальної літератури, зокрема і з питань здорового харчування.
— Неодноразово слухала лекції відомого дієтолога Оксани Скиталінської. Її висновки можу підтвердити і власними спостереженнями. Був час, я зацікавилася інформодіагностикою, тестувала своїх друзів, родичів, і виявила, що у людей поважного віку результати кращі, аніж у молодих, — із вболіванням каже Світлана Петрівна. — Питаю в дівчини–студентки, чим харчується. «Ой, я на їжі не економлю, купую сосиски, печиво і круасани». А стара жінка згадає, як у юності тільки раз на рік на Пасху могла солодким поласувати. І свіжі страви їла, бо холодильника не було, ніхто не готував їжу на два дні, як тепер. Ось вам наочний приклад різних підходів до харчування.
І хоч робота вимагає «залізних нервів»…
— Негайно пришліть «швидку», нехай вколють їй щось заспокійливе! Дочка–шмаркачка рветься з дому тікати, кричить, б’ється в істериці! — переривається від хвилювання жіночий голос. — Буду скаржитися, як не приїдете!
Ні диспетчера, ні консультанта стривожена мама слухати не хоче, вимагає бригаду — і край. Світлані Петрівні достатньо хвилини, щоб залагодити конфлікт.
— Мамі порадила уявити, що з дитиною сталося щось непоправне. Які б ніжні й гарні слова вона б тоді про дочку говорила. То нащо ждати біди? Щодня дітям–підліткам треба казати, що любите їх, що у них є найкрутіший таточко на світі — всемогутній Господь. А викликати медиків чи поліцію для того, щоб заспокоїти дочку, — не вихід.
Люди вперто не хочуть вникати у тонкощі роботи служби екстреної медичної допомоги. Телефонують на 103 з найменшого приводу, вигадують симптоми неіснуючих хвороб, щоб лікар приїхав і поміряв тиск чи порадив, як лікувати радикуліт. Заплющувати очі на такі «хитрощі» не можна, бо в той момент, коли бригада обслуговуватиме хронічного хворого, хтось помиратиме, не одержавши екстреної допомоги. Кажуть, у Польщі, якщо пацієнт наполягає — «швидка» приїжджає, однак коли медик виявляє, що то не був екстрений випадок, то доведеться з власної кишені оплатити вартість послуги. Як старший лікар центральної оперативної диспетчерської Світлана Петрівна за те, щоб подібний порядок запровадили і в Україні. Пояснює:
— Інфаркти, інсульти, важкі травми, кровотечі там, де ніхто інший не може допомогти, бо все вирішують хвилини, — з цим на 103. Із несмертельними болячками можна звертатися до сімейного лікаря чи викликати «невідкладну допомогу». Іноді наших диспетчерів звинувачують, що вони намагаються з’ясувати якусь додаткову інформацію про хворого. Але це допомагає бригаді, яка їде на виклик, швидше зорієнтуватися. Знаючи вік, вагу, інші подробиці, можна вже дорогою розрахувати дозу ліків, спрогнозувати ситуацію.
За 20 років роботи на «швидкій» нашій співрозмовниці довелося всього набачитися, екстриму не бракувало, але ніколи не шкодувала про свій вибір. Навіть тоді, коли доводилося розтирати мочки вух, щоб не втратити свідомість від напруги і втоми, рятувала людей, забуваючи про власну недугу. Адже, як жартує Світлана Іщук, «краще працювати на швидкій, аніж щодня її викликати».
