«Таке враження, що всі реформи в державі хочуть провести руками громад»

«Гроші Євросоюзу несподівано… зникли. І ніхто не знає куди»

— Устилуг останнім часом майже в усіх асоціюється з митним переходом, який, з одного боку, додає іміджу та реальних плюсів громаді, а з іншого — ​створює неабиякі клопоти. Як із ними справляєтеся?

— Найскладніше, коли збираються черги з охочих перетнути кордон до Польщі. Вони чомусь зупиняються не в так званій буферній зоні, а в місті, перекриваючи під’їзди до житлових будинків, порушуючи тишу, засмічуючи вулиці. Жителі пред’являють справедливі претензії. Який вихід? Уже не один рік ведуться розмови про розбудову митного переходу. Було виділено немалі кошти Євросоюзом, однак їх не освоїли. Більше того, досі не відомо, куди вони зникли. Мали три варіанти реконструкції. Один із них передбачав викуп наділів у власників земельних ділянок, які вже перестали їх засаджувати. Але знову ж таки на якомусь етапі все загальмувалося. Селяни грошей так і не отримали. Отож і цей проект був похований. Понад 15 років будується об’їзна дорога, яка готова фактично на 60–70 відсотків. Вона зняла б багато проблем. Маємо інформацію, що на її завершення потрібно близько 10 млн гривень. Нещодавно перед губернатором, котрий відвідав Володимир–Волинський район, я порушив це питання. Конкретної відповіді про добудову не одержав. Але з’явилася надія. Кабмін видав Постанову «Про затвердження державної цільової економічної програми розвитку автомобільних доріг загального користування державного значення на 2018–2022 роки». У ній ідеться і про цю дорогу. Зараз проводять ремонтні роботи на вулиці Івана Франка, а також на відрізку шляху від перехрестя до повороту на Хотячів. Тож робимо багато, та чи все буде завершено — ​не знаю. А ще в цій програмі передбачено фінансування дороги від митниці до Володимира–Волинського та розбудову сервісної зони.

«Спробували себе в ролі... перевізника – більше не хочемо»

— Вікторе Ростиславовичу, дороги — ​то, напевно, найбільший головний біль для вас як очільника громади, який відповідає тепер за всі 25 населених пунктів, що під вашим крилом?

— Торік ми затвердили стратегію розвитку громади. На слуханнях виокремлювали найголовніше. Обговорили питання повноцінного функціонування освітніх закладів. У багатьох школах замінили газові котли на твердопаливні, утеплили фасади, поставили енергоощадні вікна й двері, обновили покрівлі. Здійснили оптимізацію. Припинили функціонування школи в Амбукові, Хотячівську перевели в статус І ступеня. Це неминучий процес.

У багатьох школах замінили газові котли на твердопаливні, утеплили фасади, поставили енергоощадні вікна й двері, обновили покрівлі.

Та найбільш пекуче — ​це справді дороги. Вони нам дісталися у вкрай занедбаному стані. Ще до об’єднання окремі з них були відремонтовані за рахунок місцевих податків. Уже згодом асфальтували й вулиці Левінцова, Стравінського, Гагаріна. Торік середній поточний ремонт зробили на шляху протяжністю в 1 км 200 м від повороту на Рогожани, Ізов у напрямку Лудина. Заасфальтували центр у селі Рогожани, частину шляху в селі Хотячів, проклали асфальт у Хрипаличах, на що витрачено понад мільйон гривень із місцевого бюджету. Також полагодили частину дороги в Стенжаричах. Цього року за кошти державного дорожнього фонду реконструюватимемо автошлях Амбуків — ​Дарницьке — ​Заріччя, на що використаємо понад 5 млн гривень, з місцевого виділимо понад 1 млн 90 тис. гривень. Подали перелік шести доріг, які облаштуємо на умовах співфінансування з обласним бюджетом. Деякі посиплемо щебенем. Словом, надзвичайний стан на них уже знято.

— Це, напевно, допомогло вирішити проблему транспортного сполучення, яка існувала роками?

— Найгірше було на Лудинському напрямку. Перевізники вигравали тендер, а через рік залишали маршрути, бо транспорт не витримував. Їм було невигідно туди їздити. По 2–3 місяці не мали рейсів. Так само й на Микитичі, Стенжаричі, Зорю з Володимира–Волинського. Змушені були укладати тимчасові угоди, вносити зміни в напрямки маршрутів, вмовляти перевізників. Було й таке, що на 3–4 місяці брали в оренду бус, наймали водія, забезпечували всі витрати. А це дуже збитково. Тому нам немає сенсу займатися такою справою, а краще взятися за ремонт шляхів.

«Чому левова частка витрат — ​на плечі ОТГ?»

— Пане голово, на одній із нарад ви жорстко покритикували держбюджет 2018 року, зазначивши, що все більше фінансових зобов’язань перекладають на місцеве самоврядування. Чи почула вища влада голос, так би мовити, волаючого в пустелі?

— Я і зараз не відмовляюся від своїх слів. На території громади — ​15 закладів освіти (8 шкіл, у тому числі один НВК, та 7 дошкільних закладів), 14 клубних установ, 16 ФАПів, амбулаторія та лікарня. І все повинно функціонувати. Та держава часто не виконує своїх зобов’язань щодо виділення субвенції. Так, торік недофінансували освіту — ​ми змушені були виділити 4 млн гривень. Тепер ведуться розмови про те, що борги за пільги із ЖКГ, перевезення пільговиків мають перекласти на плечі ОТГ. Нещодавно на нараді при голові ОДА обговорювали створення некомерційних медичних підприємств, які діятимуть у нових реформаторських умовах. Як це має бути — ​ніхто не може конкретно сказати. Для нас вимальовуються три варіанти: або залишатися під егідою центральної районної лікарні, створювати «союз» із сусідніми ОТГ чи самим організовуватися. Третій нібито найбільш прийнятний, однак випливає багато складних моментів. Найперше — ​брак кадрів, відсутність матеріальної бази, діагностичного обладнання тощо. Нині в області діє 41 ОТГ, і, як не прикро констатувати, третина їх стає фінансово неспроможною. Як діяти далі хоч би щодо реалізації змін у медицині? Даруйте, але таке враження, що всі реформи в Україні хочуть зробити нашими руками.

Кожен повинен зрозуміти просту істину: у своїй хаті навести лад можемо лише ми самі. 

— А як ви це витримуєте?

— Наше становище образно можна назвати «золотою серединою». Але вже зараз починаю думати, як житимемо в другому півріччі. Адже недовиконано державний бюджет, одна надія на МВФ. Коштів на фінансування первинної ланки медицини нема. Ми й так несемо всі витрати за комуналку, енергоносії. Виходить, на нас ще треба скинути заробітні плати медикам, учителям? Це функція держави, а не місцевого самоврядування. Чи примусити нас у такий спосіб проводити непопулярну оптимізацію? Що тоді казатимуть люди, котрі нас обирали? І так уже довелося покривати борги бюджетникам: із 400 тис. гривень виділили 200 (кошти всі вже розподілені), працівники по два тижні перебували в безоплатних відпустках. Але робочі місця зберегли.

«Коли зламаємо цю психологію: «Спочатку робимо — ​потім думаємо?»

— Пане Вікторе, ви — ​лікар за професією. Як оцінюєте медичну реформу?

— Я не є її прихильником. Аби забезпечити медичне обслуговування 7603 мешканців нашої ОТГ, має бути 4 лікарі сімейної практики або терапевти. А є лише два… Вважаю, що попередня, «семашківська», система охорони здоров’я була добре продумана й ефективна (Семашко Микола (1874–1949) – творець радянської системи охорони здоров’я. – Ред.). Або взяти створення медичних округів.

Обласна рада прийняла звернення до вищих посадових осіб держави щодо більшої їхньої кількості. Та хто дослухався до представницького органу краю? Добре, що хоч зможемо делегувати своїх людей у госпітальну раду при госпітальному окрузі, яка обстоюватиме інтереси громади.

— Знаю, що виникали прецеденти навколо районних та міських комунальних закладів, які відвідують діти, котрі проживають у сільській місцевості, зокрема у вашій ОТГ. Чи вдалося владнати суперечку?

— Вважаю недоречно ставити питання про відшкодування якихось витрат за те, що наші діти відвідують школу мистецтв чи спортивну. Все ж таки головний документ для всіх — ​Конституція України, яка гарантує громадянам вільний вибір, де навчатися, лікуватися тощо. Але якщо вже розглядати цю проблему детально, то скажіть, чи світитиме слабше лампочка, гірше грітимуть батареї у класі, де навчається на одну чи дві дитини більше? Їхні батьки працюють у місті, податки із заробітку надходять у міську казну. То про яку компенсацію говоримо? Ми, наприклад, не маємо нічого проти, якщо діти з інших громад навчаються у наших школах. Більше того, ми їх підвозимо власним автобусом. А часто буває, що для наповнення класів прописують учнів у певних населених пунктах, а згодом їх там уже немає. Тому не треба цим спекулювати. З 42 млн гривень бюджету, 18 млн з яких заробляємо самі, намагаємося витрачати ефективно. Прикро, що держава інколи створює грунт для конфлікту на місцевому рівні.

«Об’єднання дало нам шанс для розвитку»

— Вікторе Ростиславовичу, що найвагомішого вдалося зробити за 12 років вашого головування?

— Насамперед газифікували Устилуг, село Тростянку, провели вуличний газопровід до села Залужжя. Залучили кошти ПР ООН (програма розвитку ООН) для реконструкції 9 кілометрів водогону, зокрема побудували станцію знезалізнення. Зараз плануємо завершити каналізаційні роботи, провести біоочистку. Устилуг стоїть на берегах трьох річок — ​Студянки, Луги та Бугу, тому очистка питної води теж на першому місці. Для цього підключимо нові свердловини.

— Під час виборів голови ОТГ не боялися брати на себе таку нелегку ношу?

— Дві третини сільських рад мене підтримали — ​і це спонукало дати згоду балотуватися й боротися. Ми із зимнівським головою — ​початківці. Скажу чесно: усвідомлював, що хтось має починати й покращувати ситуацію. Після об’єднання багато сільських рад отримали значно більші шанси на розвиток. А навіть у маленьких селах люди мають право жити цивілізовано й комфортно. Не шкодую, що пішов на цю посаду, бо за 3 роки багато зроблено.

— Устилуг — ​батьківщина всесвітньо відомого композитора Ігоря Стравінського, яка цілком може претендувати на маленьку культурну столицю, гордість Волині. Скільки потрібно часу, аби нам реально наблизитися до Європи, яка територіально так близько?

— Питання — ​з риторичних. Уже кілька років у нас діє громадська організація «Устилуг — ​місто європейське». Ще на початках розробили план, як наше містечко перетворити на затишне, охайне і красиве, подібне до тих, що за кордоном. Зрозуміли, що встановленням камер відеоспостереження, сміттєвих урн культуру не підвищити. Потрібно змінювати свідомість. Кожен повинен зрозуміти просту істину: у своїй хаті навести лад можемо лише ми самі. Якщо цього, звісно, захочемо.