Сміливо. Оптимістично. Але чи реально?

 Володимир КАРПУК,
народний депутат України V та VI cкликань (м. Луцьк):
— Попри велике бажання бачити Україну в Європі, подібні речі я все ж розглядаю швидше як початок передвиборчої кампанії, коли багато заяв та коментарів політиків першого ешелону пов’язані саме з президентськими амбіціями. Насправді 7 років зовсім не достатньо для реалізації подібних намірів. Тим більше, коли буде багато політичної метушні, пов’язаної з президентськими та парламентськими виборами, а перед вступом до ЄС треба чимало зробити в законодавстві, вирішити проблему корупції — ​основної перепони та інших факторів, через які, на жаль, не вдасться реалізувати цей намір до 2025 року.

Нам треба будувати Європу у себе вдома, доводити, що ми не тільки її географічний центр.

З іншого боку, крім ЄС альтернативи для України немає. Самі ми в цьому світі не виживемо, тим більше в умовах агресії Росії. Практично всі наші сусіди — ​члени ЄС, тому така мрія є і в українців. Хоча сам Євросоюз не має великого бажання розширюватися, він надто скрупульозно ставиться до нових членів. А в нас дуже багато економічних, технологічних проблем, ми далекі від євростандартів, тому сподівання, що до 2025 року Україні пощастить підтягнутися до ЄС, нереальні. Можна, звісно, згадати, що свого часу європейська спільнота швидко прийняла до себе Балканські країни. Але інші держави, зокрема сусідня Польща, йшли до членства в об’єднаній Європі багато років. Усе-таки цей процес не настільки швидкий, як нам би хотілося.

    Володимир ЦИБУЛЬСЬКИЙ,
генеральний директор АТ «СКФ — ​Україна» (публічне) (м. Луцьк):
— Дуже складно однозначно відповісти на це запитання. З огляду на те, як розвивається ситуація в самому Євросоюзі, скільки впливових політичних фігур роблять речі, аби внести в нього розкол, не все там так безхмарно. Тому заяву Президента я назвав би досить сміливою та оптимістичною. Адже, щоб вона стала реальністю, потрібна воля двох сторін. І якщо Україна цю волю, помножену на бажання, демонструє, то щодо країн — ​учасниць Євросоюзу є сумнів. Спостерігаємо, як до керівництва деякими державами приходять уряди, які не є нашими союзниками. Єдине, що можна сказати впевнено: прагнути потрібно, але поспішні заяви я не ризикував би робити.

    Роман РОМАНЮК,
директор Волинського обласного центру зайнятості 
(м. Луцьк):
— А чому б і ні? Уже бачимо перші приклади хорошого ставлення країн Євросоюзу до нас, маємо відкриті кордони, безвізовий режим. Вони підтримують Україну. Більше того, я переконаний, що якби нам «доброзичливці» менше ставили палки в колеса, то ми увійшли б у Євросоюз і раніше. Але членство не повинно бути самоціллю. Маємо наблизити наші державні стандарти до європейського рівня. Нам треба будувати Європу у себе вдома, доводити, що ми не тільки її географічний центр. У нас все є для того, щоб люди жили достойно, розвивалися економіка, наука… Маємо родючі землі, талановитих інженерів, учених. Треба тільки покінчити зі звичкою, яка йде від часів Союзу, перестати плакатися і чекати, що хтось прийде і зробить для нас забезпечене і комфортне життя. Варто мобілізуватися, згуртуватися і створити його самим. Тоді Євросоюз сам запросить нас стати повноправним членом.

    Майя МОСКВИЧ,
громадська діячка, учасниця АТО 
(м. Київ): 
— Припускаю, що це передвиборні заяви. Цілком можливо, що вони стануть реальністю. Робити кроки в цьому напрямку — ​обов’язок Президента. Але, на мою думку, більш важливо, щоб ми самі, громадяни, доросли до членства в ЄС. Чи готові ми дати обіцянку, що до 2025 року перестанемо вивозити сміття в ліс, голосувати за подачки, візьмемо відповідальність за своє життя і перестанемо чекати, що хтось прийде і вирішить наші проблеми за нас?

    Василь НЕЧАЙ,
майстер різьби, багатолітній російський заробітчанин (с. Малеве Демидівського району Рівненської області):
— У найближчій перспективі — ​десять років і більше — ​Україну не приймуть у Євросоюз. І ніхто нам цього не може пообіцяти, бо не реально виконати. Ми там нікому не потрібні, й це вже зрозуміли чимало наших співвітчизників, які виїхали на заробітки у багатші країни. Україна потрібна Європі лише як буферна зона між цивілізованим світом та імперською Росією. Така наша історична доля. Тому не вірю в те, що говорить Президент Порошенко про членство в ЄС у 2025 році.

    Лідія ТАРАСЮК,
голова правління Волинського обласного Фонду милосердя і здоров’я (м. Луцьк):
— Нереально, хоча дуже хотілось би, щоб було так, як сказав Президент. Але для цього одних заяв і бажання народу недостатньо. Україна виконала не всі зобов’язання перед європейською спільнотою. Щоб набути членства, треба провести ряд серйозних реформ. А вони у нас йдуть ще повільно. У Євросоюзі це бачать і не поспішають приймати нас до себе. Нам ще треба багато попрацювати, стати відповідальнішими, змінити свій менталітет, подолати корупцію у державі і навчити всіх жити за законом. Не тільки простих українців, а й державних чиновників, урядовців, парламентаріїв. Мусимо самі наблизитися до європейського способу життя та світогляду. Хто ж нас, 42 з лишком мільйони, візьме до спілки, коли світ знає, що в Україні влада не завжди відповідальна, що в нас процвітає корупція? Певне, тому до нас поки що придивляються, але побоюються брати до себе.

    В’ячеслав ХІЛЬЧИШИН,
доброволець батальйону «Айдар» (м. Сарни Рівненської області):
— Якщо й далі при владі будуть такі бариги й корупціонери, які є в оточенні нинішнього глави держави Порошенка, то ніхто не прийме нас у Європейський Союз навіть через 50 років. Скільки оприлюднюють усіляких скандалів із високопосадовцями, яких потім випускають під заставу. Тому, перш ніж говорити про якусь перспективу, потрібно подолати корупцію, припинити обкрадати Україну, цинічно заробляти мільярди на війні. Це програма-мінімум для майбутнього президента.

    Андрій ЛИНДЮК,
голова Маневицької райдерж­адміністрації 
(смт Маневичі):
— Якщо ми всі не просто повіримо, а й робитимемо все від нас залежне, то це стане реальністю. Раніше Петро Олексійович заявляв про те, що з країнами ЄС запрацює безвізовий режим, і багато людей сприймали це скептично. Але то були не просто слова, для їх реалізації серйозно працювала дипломатія. Тому я цілком вірю в те, що найближчим часом Україна стане членом Євросоюзу. І це залежить не лише від Президента, а й від кожного громадянина. Сьогодні дуже багато наших земляків їдуть до Європи як туристи чи заробітчани. Незалежно від мети перебування в іншій державі маємо показати, що є законослухняними, аби європейці прийняли як своїх і ніяка країна не відкинула нас, сказавши: «Чого ми будемо цих голодранців і невігласів приєднувати?» Потрібно демонструвати, що в Україні живуть розумні, виховані, працьовиті люди, які заслуговують на кращий рівень життя.

    Олена ТВЕРДОХЛІБ,
голова Княгининівської ОТГ (с. Княгининок Луцького району):
— Вірю, але не знаю, чи нам це треба. Я провела в Чехії в якості заробітчанки дев’ять років і бачила, як змінилося їхнє життя після вступу до Євросоюзу. Є там свої переваги, але й чимало недоліків, тому повернулася в Україну. Життя звичайних чехів, тобто людей середнього прошарку, змінилося в гірший бік. Відразу це позначилося на цінах. Ми винаймали житло, і квартплата відчутно вдарила по кишені, і комунальні послуги здорожчали. Єдине, що для українців, думаю, це буде не так болісно, тому що нас уже до того готують, запроваджуючи реформи. Буквально три тижні тому приїжджав мій колишній господар, який розповів, що молодь масово виїжджає на заробітки до Англії та Німеччини, тому туди працевлаштовуються українці, поляки… Я й зараз спілкуюся з чехами і знаю, що там насправді немає нічого райдужного. Людей до всього треба ретельно готувати. Поживши там, ти просто оцінюєш ситуацію зовсім інакше.

    Петро ТРОФИМЧУК,
редактор Камінь-Каширської районної газети «Полісся» 
(м. Камінь-Каширський):
— Йти до ЄС нам, без сумніву, треба. Країна, розташована у центрі Європи, не може залишатися осторонь цивілізованого співтовариства. Тисячі жителів Камінь-Каширщини переважно молодого віку вже побували в країнах Євросоюзу, скориставшись безвізовим режимом. І їхні враження та оцінка життя однозначні: там рівень життя у десятки разів вищий, тож до такого маємо прагнути і ми.
До 2025 року Україні треба встигнути ще багато зробити, і найголовніше, мені здається, серед цих завдань — ​викорінити корупцію. А зробити це буде дуже нелегко. Так, можна прийняти ідеальну законодавчу базу, але чого вона варта, коли немає до цього волі? Усі наші потуги будуть марними. Нинішній українській владі бракує такої волі.

    Віталій ЗАРЕМБА,
голова СГТОВ «Романів» Луцького району, депутат обласної ради 
(с. Романів Луцького району):
— Можна вірити чи не вірити. Але є закони, які регулюють соціально-економічний розвиток країни, суспільно-політичну ситуацію. Процеси, які відбуваються в Україні, свідчать, що нам ще потрібна велика підготовка. Повинні бути вагомі передумови для вступу. Наразі вони в нас відсутні. Це — ​одне. І друге: будьмо прагматиками — ​нас поки що не дуже там хочуть бачити. Отож, зважаючи на це, думаю, що нереально у 2025 році отримати членство в Євросоюзі.

    Ірина ФАРІОН,
член політради 
ВО «Свобода», народний депутат України VII скликання (м. Львів):
— По-перше, Євросоюз не є моєю вірою, бо віра — ​це мої стосунки з Господом. По-друге, хто сказав, що 2025 року буде ця європейська спільнота? З неї вийшла Велика Британія — ​країна сильна й потужна, яка диктує волю всьому світові й нам також, бо ми навперейми вивчаємо англійську мову і замість того, щоб українізуватися, англієзуємося. По-третє, наша серйозна помилка — ​весь час кудись інтегруватися. Ми й так у центрі Європи, і якщо цього не усвідомлюємо, то ніхто і ніщо не допоможе! Українці мають вростати в корінь власної культури, бо в будь-якій спілці шанують тільки сильного, а слабкого зжирають, то нехай люди думають, куди вступають, розминаючись із собою.

Бліц провели Алла ЛІСОВА, Євгенія СОМОВА, Мирослава КОЗЮПА, Людмила ВЛАСЮК,  Лариса ЗАНЮК, Тамара ТРОФИМЧУК, Сергій НАУМУК, Кость ГАРБАРЧУК,  Олег КРИШТОФ.