«Просимо владу закрити смертельний бізнес у нашому селі»

«Ця проблема, як злоякісна пухлина, пожирає здоров’я, життя не лише окремих родин...»
Недавно в редакцію прийшли жінки — ​жительки Майдану-Липненського, що на Маневиччині, і принесли листа, під яким підписалося 35 їхніх односельчан. Починався він дуже лірично. Йшлося про гарну природу, серед якої розмістилося їхнє село, чисте повітря. Повідомлялося і про те, що тут є нова школа, церква, капітально відремонтований клуб, ФАП. Тільки, як зазначалося, цей ліричний відступ не для того, аби привабити туристів, а щоб привернути увагу до проблеми, яку люди не можуть вирішити самотужки. «Ця біда, як злоякісна пухлина, пожирає щастя, здоров’я, життя не лише окремої родини, а й цілого села». А суть у тому, що в Майдані-Липненському проживають брати Сокольці, які багато років поспіль займаються самогоноварінням і збутом свого «варива». І почуваються безкарно. «Кажуть, хто не хоче, то пити не буде. Але ж якщо людина з ранніх літ потрапила в обійми «зеленого змія», то не вона з часом вирішує свою долю, за неї «думає» її недуга — ​алкоголізм.
— Дуже страшно, що молоді 20-річні хлопці вже в полоні цієї хвороби. Тоді їм не потрібні начання, робота, піклування про батьків. Головне — ​горілка. І вони знають, де її можна придбати у будь-яку пору доби. Старенька мати мусить утримувати свого сина передпенсійного віку (!), бо у нього одна думка — ​як піти до Сокольців по чергову дозу…»

Саме у цьому ошатному клубі відбулися своєрідні збори селян.

Найжахливіше ж у цій історії те, що, як пишуть люди, найбільше покарання для таких ділків, які постачають на продаж самогон, — 170 гривень штрафу та профілактична бесіда. Ті, хто підписався під листом, просять закрити «смертельний бізнес родини Сокольців».
Це той випадок, коли, перш ніж оприлюднити листа, треба побувати на місці та почути не лише тих, хто його написав, а й другу сторону. І, по правді, було побоювання, чи не станеться, що ті брати Сокольці, яким адресовано такі звинувачення, скажуть, наприклад, що це чистої води вигадка, наклеп? Хто в такому зізнається? 

Це побоювання відпало, тільки-но ми зустрілися із сільським головою Гораймівської сільської ради Нелею Борсук. Власне, і переповідати суть листа не довелося. Неля Миколаївна обізнана із проблемою. Вона сказала, що біда, про яку пишуть люди, і в Майдані-Липненському, і в Гораймівці, і в інших довколишніх селах. І брати Сокольці вже добре відомі місцевій владі. З дільничним Неля Миколаївна не раз була на цій «точці».
— Сокольці не заперечують того, що про них кажуть односельчани, — ​розповідає сільський голова. Дільничний, знаходячи бражку, акта складає. Господарі платять 170 гривень штрафу і далі займаються своїм бізнесом. Мають бути прийняті зміни до закону. Сільська рада не має повноважень на таку ініціативу. Це повинно йти від районної, обласної державних адміністрацій. Я писала листа нашому народному депутатові Ірині Констанкевич із приводу того, що для боротьби із самогоноварінням, його збутом, треба підвищити штрафи. Наскільки мені відомо, пані Ірина на основі цього листа надіслала звернення у Волинську облдержадміністрацію. Але відповіді нема жодної. Змінився голова. Певно, спочатку треба починати і знову писати про нашу біду.

Найстаріша жителька села Олена Наменюк згадує, що колись у селі горілкою не торгували.

«Вже о 6-й чоловіки похмеляються»
У Майдан-Липненський ми приїхали передобідньої пори. Спеціально підлаштовувалися до часу, бо інакше нікого б не застали в селі — ​всі у лісі, на ягодах, бо ж якраз сезон чорниць. Але все одно довелося чекати, поки підводи повернуться і привезуть тих, хто підписався під листом. Була можливість розпитати людей, котрі сходилися до клубу, знаючи, яку проблему тут будуть обговорювати, як живеться у Майдані-Липненському. Найперше нарікання — ​роботи нема. Доводиться їздити на заробітки, зокрема в Польщу. Але й не десь далеко, а у Рокитнівському районі, що на Рівненщині, працює чоловік п’ятнадцять на кам’яному кар’єрі — ​«і непогано виходить». Але то молодші роботу шукають. А ті, хто вже пенсію має, чи дожив до передпенсійного віку, кинулися в горілку — ​«їм не треба ні сім’ї, ні жінки, ні дітей… Якщо і зароблять якусь копійку, то відносять Сокольцям». «А випив — ​і проблеми на цілий день вирішив…», «От би приїхали ви до нас вранці, то побачили б, як уже о 6-й годині чоловіки похмеляються. А купити спиртне є де цілодобово.

Чи ж так завжди було у селі? Про це порадили запитати у найстарішої жительки села Олени Наменюк. І ми йдемо до цієї старожилки, яка мешкає у центрі Майдану-Липненського.
— За Польщі мало жила та й дитиною була, — ​каже Олена Гордіївна. — ​А війну, після війни, то вже пам’ятаю…
Почувши, що ми з газети і приїхали, бо листа отримали, в якому йдеться про те, що село від горілки пропадає, жінка розповідає:
— Бідно жили колись, але такого не було, як зараз. Хіба так пили, як тепер? На стіл, як у кого весілля чи хрестини, поставлять плящину — ​ото і все. А сьогодні п’ють, поки аж не впадуть. Падають і лежать. Діти на те дивляться…

 Ще таке сказала Олена Гордіївна:
— Молоді такі чоловіки у селі погинули. Шість душ не стало останнім часом. А чого? Не знаю. Може, і з горілки…
Жінка щиро мовить, що зараз багато хто робить горілку, бо без неї ні городу не виореш, ні сіна не привезеш — ​треба могорич поставити. І колись «потрошки гнали житнівку, а з цукру робити не тямили. І ми із чоловіком, на жаль, уже покійним, сім весіль робили, то без самогонки не обходилося. Але щоб хтось у селі торгував, як тепер, то такого не було».
І ось результат: як почули від завідувача ФАПу Юрія Пащука, йому доводиться не одного «відкачувати».
— Бувають різні випадки, — ​розповідав він. — ​Викликають і до тих чоловіків, хто вже допився до «білої гарячки», чи у кого напад епілепсії спровокований, цілком ймовірно, горілкою. Молоді хлопці, а вже поспивалися. А скільки померло людей середнього віку?! Везеш на експертизу, і паталогоанатом робить висновок, що причина смерті — ​алкоголь.

40 днів минуло як Любов Корнійчук (на фото в центрі) похоронила чоловіка, котрий, як сказали лікарі, отруївся горілкою.

 «Чоловіки вмирають, а жінки залишаються з дітьми на руках»
І коли вже повернулися з лісу всі, кого ми чекали, у клубі відбулися своєрідні збори селян. Серед присутніх — ​переважно жінки. Вони ж і підписалися під листом у редакцію. Відповідь на це дала Оксана Сорочук:
— Все правильно, бо чоловіки вмирають, а жінки залишаються вдовами з дітьми на руках. То кому про цю проблему говорити?..
Рік тому помер чоловік цієї жінки (троє дітей без батька росте), і вона вважає, що горілка вкоротила йому віку. Вже стосовно братів Сокольців каже:
— Хто знає, з чого вони ту горілку женуть і що добавляють до браги, що так швидко у них процес іде. Я, як заквашую (мушу мати горілку, щоб пригостити тих, хто поможе), то в мене тиждень брага вистоюється. А у них пару днів — ​і готово. Може таке бути? Щотижня по 5–6 мішків цукру з базару привозять і переробляють. І своєї горілки Сокольці не п’ють: йдуть у магазин і купують вино або казенну горілку.

 Те ж саме говорила і Любов Корнійчук:

Це ж у дітей травма на все життя. Поживе хлопчина у такому середовищі й сам змалку уже пробує випити.

— 40 днів минуло, як я похоронила чоловіка. Питала лікарів, що стало причиною його смерті, то сказали, що горілкою отруївся. А пив він у Сокольців…
Звичайно, можна говорити про те, що збут є, бо є попит (іншими словами, хто не хоче пити, той не п’є і не губить себе): не йшли б чоловіки до тих братів Сокольців, «як діти до школи», то їхня «точка» не процвітала б. Так само і щодо якості горілки, на яку так нарікають жінки. А «добра» горілка в цілодобовому продажу влаштовувала б людей? Мабуть, ні. Просто вони вже всі у відчаї від своєї біди і, як можуть, пробують шукати вихід із тупика.
— Це мені так наболіло, — ​говорить Алла Забедюк, — ​що підписалася під листом і ще підпишусь, як треба буде. Це ж не можна копійки у хаті залишити. Чоловік усе знайде і в той «генделик» занесе.

Було від чого взятися за голову!

А Віра Сорочук не приховує, що била вікна у хаті Сокольців, бо іншого виходу не бачить. «Ось і сьогодні приїхала з лісу з ягодами, а чоловік уже п’яний лежить».
У когось син пропадає, чоловік, у когось батько. Село гине — ​треба щось робити — ​ось до чого зводилася мова.
— А що ще ті батьки, як нап’ються, вдома витворяють, — ​говорила вчителька початкових класів Ірина Корнійчук. — ​Після домашніх дебошів яка та дитина прийде до школи? Що я можу з неї спитати, як я знаю, що у неї вдома вночі було? Діти страждають страшенно. Приходить п’яний чоловік додому — ​і до кого претензії? До жінки, синів і дочок. І я дзвонила сільському голові про те, аби щось робити, бо пропадає село. Це ж у дітей травма на все життя. Поживе хлопчина у такому середовищі й сам змалку уже пробує випити. А далі все — ​по замкнутому колу йде.
А якби те, про що ми тут говоримо, сказати в очі тим, кому ці слова адресовані? Коли в якийсь момент про це зайшла мова, жінки, вже не вагалися, і ми рушили до братів Сокольців.

Зустріч із братами Сокольцями.

 «Зобов’язуюся ніколи спиртні напої власного виробництва не збувати…»
А потім була зустріч із братами Сокольцями. У вуличці, що веде до обійстя, громаду зустрів, зокрема, Григорій. Були тут і Петро та Олександр. Господарі, м’яко кажучи, зовсім не зраділи такому візиту. І відповідно відреагували. Але з натовпу лунало: «Ми нікуди не підемо, поки не дасте слово, що не будете продавати горілку», «То наше попередження — ​не буде у дворі нічого, все знищимо» (до речі, на подвір’ї стоїть багато сільськогосподарської техніки, котру, як вважають люди, Сокольці купили завдяки своєму самогонному бізнесу), «На Донбас нехай їдуть, воюють, а не тут чоловіків споюють»…

Ці слова культурно передати неможливо!

  Якби постало питання передати дослівно те, що говорив Григорій Соколець, то у загальнодоступному виданні, яким є наша газета, були б одні крапки. Найбільше дісталося сільському голові Нелі Борсук — ​як представник влади вона прийняла на себе найбільший «удар» матюків. Закінчилося все закономірно. Неля Миколаївна викликала поліцію.

В очікуванні поліції, яку викликала сільська голова Неля Борсук (на фото праворуч).

 Люди терпляче чекали наряду з Маневицького відділу поліції, який добирався із Колок, де якраз перебував. Минуло мінімум хвилин 40. За цей час брати Сокольці встигли поховати бражку. Чи повиливати, як скаже згодом Григорій інспекторові сектору реагування патрульної поліції Олександрові Снітюку. Одне слово, за всіма дверима господарських споруд, які відчиняв Григорій, не було вже ні бражки, ні, тим більше, горілки. Покидали правоохоронці обійстя з розпискою, написаною Григорієм Сокольцем, у якій він зобов’язався ніколи спиртного власного виробництва не збувати. Звичайно, наївно було б думати, що так і буде (чого не напишеш, аби люди з двору пішли?). Але перший крок до того, щоб «точка» була закрита, зроблено.

За допомогою поліції люди добилися у Григорія Сокольця розписки, що не торгуватиме горілкою власного виробництва.

…А жінки ще довго обурювалися тим, що мати сімейства — ​старенька жінка, яка стояла у дворі із ціпком у руках, кидала в натовп слово: «Нищенота». Всі розуміли, що це «біднота». Це слово не випадкове. І мати, і її сини вважають, що стали всім поперек горла, через заздрість їхньому багатому хазяйству.