«І я заглянув через дзеркало у… XІІІ століття»
Правильну відповідь на запитання про люстерко дало 85 учасників інтелектуального конкурсу, але найбільше заінтригував читач, який розповів, що відчув на собі неймовірну потаємну силу… звичайного скла
Проте, друзі, насамперед повторимо це запитання, яке, судячи з відповідей, виявилося відносно легким для вас.
«Гарбуз із секретом» — 27 (2018)
Цей предмет — найчесніший «політик». Проте є ціле королівство його антиподів, що нагадує нашу Верховну Раду… Але ці інші «політики» — здебільшого для розваги. Хоча з віками люди навчились використовувати захований нами предмет і для шоу, і як ліки — сьогодні навіть є ціла терапія, і як зброю — не ставало тоді цілих підрозділів армій…
Але в побуті його функція не войовнича — просто бути голосом правди. Аби ми самі оцінили стан речей, щоб, як кажуть — і до ворожки не ходити. Бо і сучасні, й екстрасенси минулого вміли зчитувати з нього інформацію. Особливою енергетикою володіє він. Не завжди позитивною. Тому й приписували йому очі, але не дівочі, забороняли… Хоча саме жінки, згідно з різноманітними дослідженнями, частіше ним користуються.
Проте не тільки панянки, а й пани бояться, щоб із ним щось сталось. Бо, за повір’ям, прийде нещастя. А коли біда — взагалі рекомендують заховувати цей предмет. І не радять дарувати його, бо посваритеся з іменинником. А коли все ж презентуєте комусь — нехай власник подарунка заплатить вам за нього символічну ціну, тобто це буде покупка, а не презент.
На вулиці ж цей предмет споконвіку заміняла одна з природних стихій, а сьогодні це легко зробить ваша мобілка. Не всі ж його постійно носять із собою. Але ефект, звісно, буде не зовсім той…
Що ми заховали у гарбузі?
Згідно з жеребкуванням, котре провела у день свого професійного свята наш головний бухгалтер Вдовиченко Тамара Федорівна, серед 85 учасників, які надіслали правильне слово–відповідь «Дзеркало», по 100 гривень отримають двоє волинян: Михайло Стрільчук із села Чаруків Луцького району та Іван Поліковський із Деревка Любешівського району.
Але цього разу ми хочемо більше уваги приділити переможцю конкурсу історій у листах, де 150 гривень за найкращу розповідь дістануться жителю села Садів Луцького району Волинської області Леоніду Палійчуку. Пан Леонід не лише розклав по поличках наше запитання, а й написав про деякі неймовірні моменти з особистого життя. «У випадку зі мною я використовував не саме дзеркало, а скло, і побачив одну важливу подію… XІІІ століття в динамічному русі протягом 20 — 30 секунд. Після того від несподіванки я аж стрепенувся! Хоча зі мною в житті траплялося не одне диво. Був момент, коли у 1966 році на уроці фізкультури перестав відчувати ногами землю — і так тривало протягом трьох днів (тільки під час бігу!) Але я процитую вам уривок із книжки М. П. Погодіна «Проста мова про мудровані речі», написаної ще 1873 року. Вона, зокрема, розповідає про молоду дівчину О. Оленіну з дворянської родини, яка жила в ХІХ столітті і бачила з допомогою дзеркала неймовірні речі. Вперше це відбулось під час російсько-пруссько-французької війни 1806—1807 років. «…Якось в одному домі зібралося багато подруг Оленіної, котрі скаржилися на відсутність звісток про рідних та близьких, що не надходили з фронту до їхнього села. Одній із присутніх спало на думку поворожити в дзеркалі на свого брата, як це робиться на Святки. До столу сіла дочка господарів… Довго сиділа вона, не мовлячи й слова. Вже і набридати це починало присутнім. І раптом заговорила: «Ось, ось туман збігає зі скла, ось лісок, піщаний берег, ріка велика, бистра ріка! Господи, скільки народу! Все війська, табір, солдати, гармати, коні на обох берегах. Що ж це так метушаться біля підошви гори, на самому березі? Здається, всі штабні тут... А, ось відчалив човен від того берега, в ньому маленький на зріст генерал сидить: ось пліт на середині ріки, другий човен причалив, дивися!» Оленіна підійшла і стала за стільцем подруги, поглянула в дзеркало й сама побачила все це. Ось і другий генерал зійшов на пліт, він обернувся. «Государ!» — скрикнула дочка господарів і скочила, сама вражена побаченим. А було це в день підписання Тильзітського договору, зустрічі двох імператорів (Олександра І і Наполеона), про яку й думати ніхто не міг, і відбувалася вона з метою секретності вельми своєрідно — на плоту посеред ріки зійшлися два імператори, щоб поговорити без свідків… І ось — на тобі! Дівчиська підгледіли це з відстані в декілька сотень кілометрів!..»
Вражаюче! Переможців просимо надіслати на адресу редакції копії першої та другої сторінок паспорта та ідентифікаційного коду.
А нам уже час ставити нове запитання.
«Гарбуз із секретом» — 30 (2018)
«Посірілі думки наших думок плетуть собі клубочок…» От хочеться, щоб сьогодні і ваші думки, як співає чудовий український гурт «Без обмежень», посірілі трохи. Бо запитання наше «чорно-біле». Пов’язане із твариною, яка і на кольоровому фото мало відрізнятиметься від чорно-білого.
Її зображують як символ расової терпимості. Бо народжується рожево-білою, хоча з часом стає… чорно-білою. Тобто, одночасно завдяки кольорам і місцю проживання є і європейцем, і африканцем, і американцем, і азіатом…
У гарбузі знаходиться папірець, на якому написана назва країни, в якій вона тотально поширена і за вбивство якої на браконьєрів там чекає… смертна кара. Бо ще три роки тому ця тварина належала до категорії зникаючих, але тепер, слава Богу, кількість особин зросла. Як і кількість мультфільмів, фільмів та різноманітних історій про цього добряка, хоч і хижака…
Назву якої держави ми заховали у гарбузі?
Слово–відповідь треба надіслати до 29 липня тільки у вигляді sms–повідомлення на номери: 0501354776 і 0672829775 (наприклад: «Футбол», «Три богатирі», «Петро Панчук»).
Увага: з одного номера можна відправляти лише одне sms! Цей номер і братиме участь у жеребкуванні при розіграші призових 200 гривень, якщо правильних відповідей буде більше двох.
А ще спеціальний приз — 150 гривень — отримає той, хто в листі на поштову адресу (43 025, Луцьк, просп. Волі, 13) чи електронну ([email protected]) найяскравіше опише, як шукав чи шукали правильну відповідь.
До зустрічі!
Грицько ГАРБУЗ.
