«Сенсація! Розкрито секрет успіху збірної Хорватії!» – скільки колажів на цю тему з’явилося в мережі після слів Віди та Вукоєвича. Однак після вибачень вони стали нецікавими для інтернет-користувачів.
Даремно Президент захищав хорватських футболістів
Чим переймався і з чого дивувався останнім часом спеціальний кореспондент «Газети Волинь» Олег Криштоф
«Братішка, нє стрєляй!»
«Хай йдуть в с..ку російськомовні атовці». Цю обурливу і відверто хамську фразу я почув від українського добровольця, який не один день провів на передовій. Це було сказано у приватній розмові, тож слів її учасники не добирали. Дискусія стосувалася мовного питання: хтось навів улюблений аргумент вітчизняних лібералів про те, що на фронті з нашого боку теж багато російської й отримав жорстку відповідь. У ветерана були досить переконливі аргументи: «Підповзає на «нулю» до мене боєць з боку ворога і просить «Братішка, нє стрєляй», а я звідки знаю: брат він мені чи не брат». Тоді як українська, за словами бійця, ледь не 100–відсотково гарантує, що співрозмовник — свій, бо «сєпарам будова щелепи не дає вивчити нашу мову».
До речі, прихильників ідеї офіційної двомовності в країні стало суттєво менше: якщо вірити соціологам, понад
60 відсотків підтримують єдину державну. А нещодавно мені двічі доводилося почути в YouTube фразу «Мовної проблеми в Україні немає, ситуацію штучно розхитують, бо комусь вигідно розколювати». Теза начебто не нова, її з десяток років повторювали всілякі «регіонали», та цього разу вона прозвучала з уст відомого представника націоналістичної політсили. Здавалось би, мовна політика держави набуває тих обрисів, які влаштовують наше суспільство, та от сусідам вона категорично не подобається. І якщо на думку росіян більшості наших співвітчизників категорично начхати, то з європейцями треба рахуватися. А поляки, румуни та найбільше угорці докладають чимало зусиль, щоб Україна відмовилася від обраного курсу… Але це вже наступна тема.
«І не друг, і не ворог, а так…»
Десять днів тому сотні тисяч наших співвітчизників повторювали «Слава Хорватії!», а в цей час хорвати як могли перепрошували Росію за необдумано сказане українське гасло.
Сумно лише, що «друг», якого ми знайшли на «путінському» мундіалі, виявився просто знайомим.
Нам було приємно зустріти друга на цьому святі лицемірства, що називається Чемпіонат світу з футболу-2018. Ролик Домагоя Віди та Огнєна Вукоєвича зі словами «Слава Україні!» викликав справжню ейфорію у вітчизняній пресі та соцмережах. Коли ж футбольні функціонери вирішили покарати спортсменів за їхній вигук, українці показали, що своїх у біді не залишають. За один день вони обвалили рейтинг сторінки FIFA у Facebook, президент Федерації футболу України Андрій Павелко пообіцяв компенсувати штраф і працевлаштувати Огнєна Вукоєвича, а дипломати, політики, громадські діячі пояснювали усьому світу, що лозунг «Слава Україні!» зовсім не стосується нацизму, навіть глава нашої держави виступив на захист спортсменів у Facebook. А от хорватські вболівальники відразу після інциденту підготували величезний банер зі словами «Спасибо, Россия!», Федерація футболу Хорватії звільнила Огнєна Вукоєвича з національної збірної, а згодом Віда попросив вибачення у росіян за «Слава Україні!». «Я знаю, що зробив помилку», — сказав він. Очевидно, йому «пояснили», яке «зло» таїться у цих словах. А справжнього значення, виявляється, він їм і не надавав. І, думаю, тут не треба звинувачувати хорватів у неприязні до нас, їм байдуже, а проблем із росіянами вони не хочуть. До речі, тамтешні журналісти також критикували членів збірної за їхні вигуки, здебільшого не називали їх нацистськими, а вказували лише на те, що в РФ прославляти країну, з якою в неї конфлікт, — недоречно. Сумно лише, що «друг», якого ми знайшли на «путінському» мундіалі, виявився просто знайомим.
Період «вертольотів» і перших поцілунків
Алкоголь — зло. Він руйнує долі людей і забирає життя. Втім, коли у підлітків хвилі гормонів вимивають рештки «розумного, доброго, вічного», що кільканадцять років батьки і вчителі намагалися втиснути в їхні несформовані душі, починаються різноманітні «експерименти». Одним із таких у моєму житті була перша «медовуха». Ми з друзями, як справжні поціновувачі української літератури, знали, що це культовий напій, здавна шанований на Русі. Але жодного уявлення не мали, як його зробити. Довірилися примітивній логіці, а саме: змішали самогонку з медом. Тоді у нас була чималенька компанія і одна пляшка пекельного пійла. Втім, навіть невеликої дози тієї отрути вистачило, щоб пробудити в наших дурних головах таку дефіцитну на той час впевненість у собі, яка була необхідна для налагодження комунікації з представницями протилежної статі. Отож наступним пунктом після дегустації «народних» алкогольних напоїв була сільська дискотека. Добиралися туди ми на велосипедах, галантно пропонуючи скоротити шлях дівчатам, які йшли на танці пішки. Мені пощастило, і на рамі моєї «України» примостилася панянка, вигляд якої п’янив більше, ніж горілка. Так мені здавалося, бо спожитий нами продукт виявився доволі сильнодіючою речовиною. І от у певний момент я зрозумів, що вигини польової дороги надто складні для мого вестибулярного апарату, й на черговому повороті поїхав прямо в неглибокий рівчак.
Тоді той біс чи ангел, який відповідає за збереження п’яниць, спрацював добре — і жодних серйозних травм, крім кількох синців, ми не отримали, але мої сподівання на романтичний вечір були остаточно зіпсовані: дівчина пересіла до іншого «експериментатора». А я, приїхавши з того горя додому, залишився наодинці з нудотою, яку тоді називали «вертольотами».
