Олександр Усик: «Ось моя відповідь вам, провокатори!»

Цього тижня у багатьох українців на вустах ім’я нашого 31-річного боксера Олександра Усика (на фото). Адже вже цієї суботи, 21 липня, у Москві має відбутися (та чи відбудеться, адже інформація щодо цього надходила доволі непевна) його бій з «росіянином» Муратом Гассієвим.
Хай там як, а Сашко є напрочуд цікавим та яскравим персонажем! До того ж його образ ну зовсім не вписується в усталені уявлення про боксерів… Та воно й не дивно — ​адже з дитинства Усик захоплювався… народними танцями і футболом. А в боксерський зал прийшов уже 15-річним юнаком!
А ще Олександр Усик — ​люблячий, проте й вимогливий багатодітний батько. Виховує доньку та двох синів…

Майбутня боксерська гордість України народилася 17 січня 1987 року в Сімферополі. Хоча коріння в Усиків і не кримське. Мама Олександра родом із Чернігівщини, батько — ​із Сумщини.

Маленький Сашко марив футболом, щодня ганяючи із сусідськими дітлахами м’яча до самісінького вечора. Тож коли дитяча школа сімферопольської «Таврії» оголосила набір хлопчиків 1987 року народження, Усик-молодший вхопив тата (теж — ​Олександра) за руку і з надією зазирнув в очі. Того вмовляти не довелося: бачити у майбутньому сина футболістом у ті часи мріяв чи не кожен другий, а у Сімферополі — ​й поготів! Адже 21 червня 1992-го саме «Таврія» стала першим чемпіоном нашої держави, сенсаційно обігравши на львівській «Україні» у матчі за перше місце легендарне київське «Динамо» — ​1:0!

А найголовніше, що в малого Сашка відразу почало добре виходити! За кілька років до перспективного лівого півзахисника вже почали приглядатися й скаути українських грандів з материкової України. Тож, цілком можливо, сьогодні у цій статті могло йтися про Олександра Усика як про зірку Національної збірної України з футболу, в тіні якої перебували б не тільки Андрій Ярмоленко з Євгеном Коноплянкою, а й, скажімо, Лука Модрич з Антуаном Грізманном!

У січні цього року — ​напередодні вже згадуваного бою з латвійцем Брієдісом — ​Усик заявив (щоправда, знову таки уникаючи питання про приналежність Криму), що найкращим свідченням його позиції є успішне представлення нашої держави у світі: «Піднімається український прапор, звучить український гімн — ​ось моя відповідь вам, провокатори!»

Ось лишень мама захоплення сина «тим клятим футболом» не поділяла… Як і кожна жінка, вона воліла б бачити сина аж ніяк не в бутсах і спітнілій футболці серед таких самих диваків-чоловіків, а… у шароварах і вишиванці в колі заквітчаних віночками дівчат! Так у житті Олександра Усика з’явилися ще й народні танці — ​звідтіля його славнозвісний переможний гопак, яким він свого часу дивував боксерський світ після кожної перемоги!

Проте якось надвечір, сидячи з друзяками у дворі рідної сімферопольської школи, Олександр вкотре побачив суворих хлопців з переламаними носами, які з габаритними сумками мовчки спускаються у шкільний підвал…
Вперше потрапивши у боксерський зал, 15-річний Усик… неабияк пошкодував, адже «відгріб» по повній! Упродовж наступного тижня — ​попри те, що в Сімферополі якраз стояла хмарна погода, — ​на люди без великих сонцезахисних окулярів Сашко не потикався… Проте на тренування таки пішов.

Чи міг тоді хтось припустити, що за шість років цей «футболіст-танцюрист» стане чемпіоном Європи, за дев’ять — ​чемпіоном світу, а ще за рік — ​олімпійським чемпіоном з боксу?!
Хоча якраз спогади про «золото» Лондона‑2012 завжди матимуть для Олександра Усика-молодшого вкрай гіркий присмак. Адже тато боксера так і не дочекався і не обійняв свого вже олімпійського чемпіона… Якраз у ті тріумфальні дні Олександр Усик-старший помер від інфаркту…

Його ж син — ​зокрема й у пам’ять про батька — ​вирішує підкорювати нові горизонти. Зрештою, вигравши на любительському рівні «Європу», «світ» та «Олімпіаду», не задуматися про кар’єру вже боксера-професіонала було б просто дивно. Хоча спочатку й відбоксував сезон за «Українських отаманів» у світовій серії боксу…

І ось 9 листопада 2013 року ми нарешті побачили дебют Усика «у професіоналах». На рингу Київського палацу спорту добрячого «лупня» від нашого козака тоді одержав мексиканець Феліпе Ромеро. У п’ятому раунді тренерові заокеанського боксера вже несила було дивитися на побиття українцем свого підопічного — ​і він жбурнув на ринг білий рушничок. Перша перемога Олександра Усика, та ще й яка — ​нокаутом! А невдовзі вже прийшов час титульних боїв, завоювання чемпіонських поясів та їх вдалого захисту!

27 січня 2018 року Олександр Усик здобув свою 14-ту (серед них — ​11 нокаутом) перемогу на професійному рингу. Цього разу битим виявився латиш Майріс Брієдіс — ​наш козак завдав прибалтійцеві першої поразки на профі-рингу!

24-літній «росіянин» Мурат Гассієв (за національністю він осетин) поки що теж «не битий». Але всі ми сподіваємося і віримо: вже цієї суботи українець Олександр Усик виправить «нуль» на «одиничку» у графі «поразки» свого суперника!

До речі, серед багатомільйонної армії вболівальників нашого боксера будуть і його найдорожчі — ​Усики та «Усенята»! Це, звісно, мама боксера, дружина Катерина (з якою вподобали одне одного ще у школі!) та трійко дітей — ​старша донька Єлизавета та сини Кирило і Михайло!

Сьогодні справді не хочеться згадувати про одержаний мамою-кримчанкою Олександра Усика 2014-го російський паспорт, «російське» ж свідоцтво про народження його молодшого сина чи неоднозначні висловлювання боксера на кшталт «Крим — ​це Крим!» (коли його запитали, чи вважає він анексований півострів Україною) або «українці й росіяни є одним народом — ​слов’янами».

Спробуємо зробити акцент на іншому. У січні цього року — ​напередодні вже згадуваного бою з латвійцем Брієдісом — ​Усик заявив (щоправда, знову таки уникаючи питання про приналежність Криму), що найкращим свідченням його позиції є успішне представлення нашої держави у світі: «Піднімається український прапор, звучить український гімн — ​ось моя відповідь вам, провокатори!»