Дві долі: неймовірна історія
Кожного надвечір’я, як тільки сонце падало в ліси, й небеса довкола зацвітали вересом, вони зустрічалися на березі озера. Дві самотні жінки
—Коли я переступила 40, мій подарував мені стільки ж троянд. Став переді мною на коліна і сказав: «Я дарую тобі увесь світ!» Справді, цей світ відтоді мій, а його в ньому немає. Якщо відверто, то й не було, — мовила білявка.
— А мій щовечора приходив напідпитку, чіплявся через кожну дрібницю. Вранці ставав на коліна — вибачався, — тихо говорила про своє чорнява.
І далі були спогади в такому ж дусі — про незабутнє і наболіле.
Став переді мною на коліна і сказав: «Я дарую тобі увесь світ!» Справді, цей світ відтоді мій, а його в ньому немає.
— Одного разу мій подарував маленького беззахисного кролика. Поклав мені на плече, і я чула, як б’ється його серденько. Подумала тоді: дивак.
— Не звірятком, часто звіром приходив мій додому. «Знов пересолила!» — кричав, наминаючи борщ. Лише раз приніс букет тюльпанів і цукерки. На 8 Березня.
— Мого поцілунки були ніжні й жагучі. А я шукала іншого.
— Якось вранці, черговий раз вибачаючись, мій сказав: «Люблю лише тебе, нікого більше в житті не покохаю». І просльозився. Я танула, як сніжинка. Образу гамував день: бігла на роботу, з неї — додому, прала, прибирала, готувала вечерю. І чекала його — навіть п’яного. Ждала, як нікого у світі.
Дві жінки — білява й чорнява — ще довго стояли на березі. Їхні чоловіки теж колись познайомилися тут. Сіли в човен і направилися до острова, що даленів і манив до себе кожного. Враз небо затягли хмари. Мить — і воно здригнулося від грому та блискавки. Човен похитнувся. Накрив обох…
Василь ГОЛЮК.
