Новини освіти 26.07.2018, 18:55

Вигадав спільну для всього світу мову

10-річний хлопчик Людвиг якось сів і написав п’єсу про наболіле — про Вавилонську башту і рідне місто Білосток. Описав як жилося місцевій громаді — полякам, росіянам, німцям та євреям. Змалював їхнє життя, яким би воно мало бути: жодних сварок, конфліктів, які спостерігав повсякчас. (О, за що тільки вони не сварилися! І чомусь росіянин вважав себе ліпшим за поляка, поляк — за того і всіх інших, та і євреї, його одноплеменці, були не менш гоноровими.) П’єса мала аж 5 дій, — тоді Людвиг ще не знав, що головний його сценарій іще попереду

У 19 літ Людвиг Заменгоф запропонував спершу найближчим людям підручник із вивчення мови, яку придумав сам, проаналізувавши 20 (!) мов. Це було 26 липня 1878 року. Підписався як Доктор Есперанто (у перекладі Доктор Надія). Робив її максимально простою і гнучкою, щоби легко сприймалася більшістю.

Хоча штучна мова й не поширилася, як про те мріяв Заменгоф, її прихильники по всьому світу популяризують есперанто, видають книги, випускають марки.

Штучні словотворення мали бути спільними і нікому не рідними. Людвиг сподівався, що люди спілкуватимуться цивілізовано, якщо не матимуть приводів зачіпати національність, походження один одного. Розробляв мовні правила і думав про єврейські погроми. Добряче нашкодив тато — спалив рукопис, щоби син не відволікався на другорядне, а опанував медицину. Батько, який учив його німецької, французької, івриту! Насправді чужоземні мови сприймав на льоту: польську, ідиш і російську — з вулиці, латину, древньогрецьку, іврит й арамейську — у гімназії. Ще цікавився литовською, італійською та іспанською.

Його мову невдовзі стали називати за псевдо — есперанто. Словотворення скидалося на конструктор, на пазли. Тільки 16 правил, жодних численних винятків, від яких обертом іде голова, і сталі частинки, які засвідчують частину мови, рід і число. Це 10 префіксів, 35 суфіксів та 11 закінчень, від кожного кореня можна самостійно утворювати 20–60 слів (буває і до сотні). Будь–хто, взявшись за есперанто, з часом міг складати свої слова, зрозумілі решті. Приміром, есперантисти демонструють можливість написати фантастику про вигадане сімейство столів, де тато–стіл «tablo» з дружиною–столом «tablino» матимуть потомство «tablido». Кажуть, нову лексику читачі зрозуміли б без проблем.

Упродовж Другої світової війни гітлерівці заарештували усіх трьох дітей Людвига, і вони загинули в концтаборах.

Уже в 1905 році понад півтисячі носіїв ідеї Людвига Заменгофа зустрілися на спеціальному конгресі у Франції. Згодом есперанто визнає ЮНЕСКО. Клуби шанувальників, як гриби, з’являлися у Німеччині, Данії, Швеції, Росії, Канаді. Кольори офіційного прапора мови — зелений і білий — символізують надію та мир, а емблема — п’ятикутна зірка — відповідає п’яти континентам. Заменгофа неодноразово номінували на Нобелівську премію миру. А він написав ще й трактат, у якому пропонував людям об’єднатися навколо спільних мови та релігії.

Перший осередок пропагандистів есперанто в Україні зорганізували в Одесі 1890 року. Через 17 літ український есперантист Михайло Юрків видав перший підручник у Тернополі. Потім ще й був періодичний журнал «Зоря України» – Ukraina Stelo.

Якби не Друга світова війна, штучна мова була би значно популярнішою, аніж нині. Гітлер і Сталін переслідували есперантистів. Перший вважав мову інструментом сіонізму, другому не подобалися антинаціоналістичні погляди в основі есперанто. Тож у СРСР видано таємну інструкцію ЦК КПРС, що забороняла згадувати цю мову в позитивному світлі. Її називали мертвою. 1937 року НКВС розстріляло видатного есперанто–поета Євгена Михальського. Багато хто загинув у ГУЛАГу. А тим часом упродовж війни гітлерівці заарештували усіх трьох дітей Людвига, і вони загинули в концтаборах.

Нині, через сто з лишком років есперанто вивчають «он–лайн» представники 30 національностей, зокрема й українці. Тепер нею розмовляють 2 млн людей. Їм подобається, що штучна мова сприяє рівноправності. Давно є вроджені есперантисти, які всотали мову «з молоком матері». Серед найвидатніших — Джордж Сорос. На есперанто перекладено близько 25 тисяч книг. Найвідоміші з них — Біблія, твори Шекспіра, Міцкевича, По. Сторінка у Вікіпедії налічує аж 240 тисяч статей. Утім скептики наголошують, що мова не поширилася, як про те мріяв Людвиг Заменгоф: вона існує як екстравагантне хобі.