Почесний донор Аркадій Сусь пережив ядерний вибух і виростив два сади…

У неблизькому від райцентру Горохів селі Скриголове обійстя Аркадія Васильовича Суся одне з найдобротніших. Тепер у ньому господарює його син Володимир — ​директор місцевої школи. На подвір’ї і в городі — ​порядок, який забезпечує невістка Валентина Петрівна, вчителька початкових класів.

Віра Федорівна, дружина Аркадія Суся, не відходить від чоловіка, в якого шість років тому почалися проблеми із зором. Сім’я старалася допомогти рідному, але операції не зарадили.

— Тато наш — ​ще бравий козак! — ​казало вчительське подружжя, коли під час одного із журналістських відряджень завітала до них. Пан Аркадій, попри труднощі, з якими зустрічався в житті, ще пам’ятає, як бігав хлопчаком у липових довбанцях. У селі саме порядкували німці. Людей вони не кривдили, а побачивши хлопченя з тими добровільними кайданами на ноженятах (узутися більше не було в що), котрийсь із арійців покликав малого і поклав у рученята черевики. Хоч великуваті, зате скільки то було радості від щедрого дарунка ворога.

Про те, що буде хліборобом, Аркадій Васильович знав іще з дитинства. Після школи вивчився на тракториста. Тодішні хлопці й гадки не мали, щоб не йти до армії, отож і Аркадій не порушив цієї традиції.

Із 1955 року і більше півстоліття Аркадій Васильович Сусь двічі на рік здавав кров. Скільком людям урятував життя!

Служив юнак на Південному Уралі в одному із засекречених об’єктів. Мій комунікабельний співрозмовник дуже скупо відповідав на запитання про випробування, які довелося пережити там. Розказав тільки, як, будучи танкістом, вчасно зумів вискочити з охопленої полум’ям бойової броньованої машини. Та цей іспит на виживання був не останнім. День 29 вересня 1957 року на Киштимській АЕС, стосунок до якої мав і полк, у якому служив Аркадій Сусь, здавалося, нічим не відрізнявся від інших. Про вибух на сховищі радіоактивних відходів у непозначеному на жодній карті таємному місті «Челябінськ — ​40» військові дізнаються значно пізніше. Тоді, згідно з нинішніми архівними даними, радіаційне забруднення переважно стронцієм–90 території, на якій мешкало півмільйона людей, удвічі перевищувало забруднення, викликане Чорнобильською аварією. Вважають, що вибух у Киштимі був найбільшою у світі ядерною катастрофою.

Це лихо дасться йому взнаки вже в зрілих літах і нині дошкуляє численними ранами.

Проте, маючи доброзичливу і оптимістичну вдачу, Аркадій Васильович не скаржиться. Він, як і годиться справжньому чоловікові, з дружиною Вірою збудував дім, виростив сина Володимира і доньку Зінаїду, втішається внуком Петром — ​оперуповноваженими кримінальної поліції Горохівського відділу поліції ГУНП у Волинській області Петром Сусем, внучкою Наталією — ​студенткою Східноєвропейського національного університету.

54 роки чоловік присвятив праці на землі, трудився трактористом, механізатором у місцевому господарстві. Гордість родини — ​сади, посаджені руками татуся і дідуся. Вони квітують навесні рясним цвітом, влітку і восени радують щедрими врожаями яблук, груш, слив. Прижилося тут чимало сортів винограду. Поважний скриголівець завжди міг розібрати до гвинтика і скласти знову автомобіль «Ниву».

Не хотілося розставатися з цим скромним і мудрим чоловіком. Із 1955 року і більше півстоліття Аркадій Васильович Сусь двічі на рік здавав кров. Скільком людям урятував життя!

Леся ВЛАШИНЕЦЬ