Материнське лоно – напрокат

Галина СВІТЛІКОВСЬКА, заступник головного редактора «Газети Волинь»

Такі оголошення напровесні рясніли в обласному центрі ледь не на всіх стовпах. І, виявляється, зривали їх не тільки інспектори департаменту муніципальної варти і деякі літні лучани — строгі поборники моралі. «Клюнули» на пропозиції представників поширеного нині в Україні бізнесу ті, кому вони були адресовані, —загнані у злидні волинянки.

— Ви колись мене вислухали і все пояснили, то я й знов до вас. Боюся, що народжу, а вони не заплатять. Півроку вже над цим думаю, а порадитися нема з ким. З чоловіком розійшлися, бо горілка йому рідніша за дітей. Вернулася жити до матері, сини ростуть, роботи нема… А ви мене не впізнали через те, що я волосся пофарбувала.

Ніяковіючи, жінка зізналася, що причепурилася, бо майже зважилася стати сурогатною матір’ю. Уже й телефонувала за вказаними в оголошенні номерами. Вагалася: «Там молодих шукають, здорових, а мені — 35, сивіти почала».

Бідкалася, що пшениця досі не змолочена. Нема чим заплатити за комбайн, бо матері цього місяця пенсію вчасно не дали, та й дощі ллють щодня. Збіжжя на пні зчорніло, продати його не вдасться. Нарікала, що землю обробляти не вигідно, «більше треба вкласти, ніж маєш із вирощеного». Що нового одягу давно не купувала ні собі, ні дітям — усе з «гуманітарки». А на зиму треба запастися паливом, у хаті ремонт хочеться зробити…

Молодиця наче виправдовувалася. Напевне, не стільки переді мною, як перед собою. Мовляв, це ж не гріх — виносити для заможної бездітної родини дитину. — Нею будуть тішитися, вона житиме у добрі, а я зароблю якусь копійку, щоб старших на ноги підняти. Тільки ж аби не обдурили. А то виношу, а не схочуть узяти. Куди мені з тим дитям?

Мовляв, це ж не гріх — виносити для заможної бездітної родини дитину. — Нею будуть тішитися, вона житиме у добрі, а я зароблю якусь копійку, щоб старших на ноги підняти. Тільки ж аби не обдурили. А то виношу, а не схочуть узяти. Куди мені з тим дитям?

Жінка й сама розуміла, що у таких серйозних речах вірити оголошенням зі стовпів не можна. І я сказала їй те ж саме. Від лікарів–гінекологів чула колись, що декілька волинянок уже стали сурогатними матерями. Але своїм досвідом ніхто з них ділитися не зважиться, бо такі заробітки навряд чи схвалять родичі, знайомі, колеги.

Намагалася пояснити відвідувачці, що навіть у солідних центрах репродуктивної медицини послуги сурогатного материнства пов’язані з ризиком, адже в Україні цей бізнес фактично ніхто не контролює. Саме тому він і процвітає. І тільки недавно якимсь дивом генеральна прокуратура зацікавилася діяльністю одного зі столичних центрів репродуктивної медицини, порушила кримінальну справу, бо не було дотримано норм закону про необхідність використання під час штучного запліднення біоматеріалів принаймні від одного з батьків, які усиновлюють дитину. Юрій Луценко публічно навів конкретний приклад фактичного продажу українського немовляти в Італію. Центр отримав 32 тисячі євро, сурогатній матері заплатили 6 тисяч. Тільки навряд чи генпрокурор може забожитися, що подібних порушень нема в інших клініках, а їх в Україні тепер — десятки.

Правоохоронні органи заплющують очі на нелегальні послуги у цій сфері. Хтось наживається на нещасних жінках, які морально і фізично страждають, щоб заробити на прожиття. В Індії таку експлуатацію своїх громадянок заборонили. У більшості цивілізованих країн трапляються хіба що випадки «альтруїстичного сурогатного материнства», коли про грошову винагороду не йдеться. А от у Росії, Грузії, Казахстані, Камбоджі — це легальний бізнес. На жаль, в Україні порядку в цій галузі нема і навряд чи скоро він буде.

Не впевнена, що моїй співрозмовниці були цікаві ці «високі матерії». Їй скоро синів до школи збирати, а нема за що…