У Лобачівці знаменитий Петро Панчук творить «Баладу про Степана»

Щойно у Києві закінчився театральний сезон, як мистецьке подружжя Петра і Людмили Панчуків поспішило на Волинь.

— Найдовше цього разу були вистави у нашого Серафима, — ​цілком серйозно мовить народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, член-кореспондент Національної академії мистецтв України про свого п’ятирічного синочка. Кажуть, малий Панчук — ​викапаний батько у дитинстві, то кому ж, як не йому, спадкоємцеві таланту, режисери мають довіряти головні дитячі ролі у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка?

А доки головна сцена країни вичікує акторів із відпусток, театральний сезон тим часом почався у горохівській Лобачівці, бо замість спокуситися на принади заморських курортів — ​зірковий Панчук босоніж походжає собі батьківським подвір’ям, збирає пахучі зела на рідних полях та гриби у тутешніх лісах, а щовечора йде у сільський клуб, де вже тривають репетиції нової вистави. У ній гратимуть його улюблені актори — ​лобачівці, таланти яких протягом лише п’яти років наш славетний земляк відшліфував до майстерності, яка вже підкорила вимогливих глядачів Рівного, Луцька, Києва.

Замість спокуситися на принади заморських курортів — ​зірковий Панчук босоніж походжає собі батьківським подвір’ям, збирає пахучі зела на лобачівських полях та гриби у тамтешніх лісах, а щовечора йде у сільський клуб, де вже тривають репетиції нової вистави.

З театральним світилом зустрілася в Горохові. Був усміхненим, у погляді, як завжди, виблискувала душевна щирість і заклопотаність. Тоді в деталях і повідав, що актори народного аматорського театру НД «Просвіта» села Лобачівки беруться за постановку «Балади про Степана» — ​спектаклю у вісьмох-дев’ятьох частинах, який Петро Панчук вимріяв зробити дзеркалом долі самодіяльного поета і композитора, автора гімну та пісенної збірки «Волинь моя», Почесного громадянина Волині, заслуженого працівника культури України Степана Кривенького.

Про цей задум мені дещо раніше по секрету розповідала Людмила Панчук — ​чарівна дружина і натхненна супутниця всіх театральних кроків пана Петра. Схоже, він уже розцвів у його душі, хоча я знала й інше…

— Ви ж готувалися роздати лобачівцям цього літечка ролі з «Кайдашевої сім’ї», а вони мали задум підготувати творчий вечір на вашу честь із нагоди 60-річчя. Чому змінили плани? — ​запитую.

Відповідь вразила до сліз простотою і сердечністю. Казав так:

— Є люди, перед якими я відчуваю вічний внутрішній борг. Один чоловік — ​то Йосип Пантелеймонович Борисов. Він був моїм учителем трудового навчання в Лобачівський школі і настільки любив театр, що ставив із сільськими аматорами п’єси, сам робив декорації, аж у Львів їздив за костюмами. Ще одна особистість — ​то ваш тато Степан Кривенький. Коли я був малим і чув, що десь у Вільхівці є такий музикант, оповіді про те, які гарні пісні він складає і як віртуозно грає на баяні, уявляв його особистістю неземною. І тепер, міркуючи про його людинолюбну вдачу і Божий дар піснетворства, відчуваю Степана Федоровича надзвичайно близьким і рідним по духу.

«Баладу про Степана» Петро Панчук пише сам. Порадившись із керівником народного аматорського театру НД «Просвіта» села Лобачівка Андрієм Корнейком, кожному театралу вже ввірив роль. Достеменно відомо, що гратимуть уже знані місцеві актори і буде багато молоді.  Фінансово сприяє постановці столичний юрист-експерт, шанувальник українського мистецтва Андрій Мамчур.

Щоб наблизитися до долі Піснедара, Петро Фадейович поїде на його батьківщину. У Вільхівці зустрінеться з людьми, які знали Степана Кривенького як сина, чоловіка, батька, Людину, пісняра, творця відомого «Хлібодара»…

— А мій творчий вечір та інші задуми ще почекають, — ​казав — ​і в ту мить ніби сяяв особливим промінням. Потому сів на велосипед, яким прибув у Горохів із Лобачівки, та й поїхав туди з райцентру на вечірню репетицію. Мовляв, хіба чоловікові із села якихось два десятки кілометрів на такому транспорті — ​то відстань? Воістину: все геніальне є простим, а просте — ​геніальним!