«Воювати не можу, то хоч змушу людей говорити про це і думати».
Найкращий сценарист України Наталія Ворожбит: «Братися за «Кіборгів» відверто боялася»
Вона має в своєму творчому арсеналі майже двадцять п’єс, дев’ять кіносценаріїв, постановки за її творами підкорюють найпрогресивніші театральні сцени світу. Та відомою українцям ця жінка стала завдяки одній з останніх робіт — фільму «Кіборги», який з приголомшливим успіхом пройшов наприкінці 2017 року в усіх кінотеатрах країни і за який вона отримала кінопремію України «Золота дзиґа» як найкращий сценарист. Як пані Наталії вдалося так написати про війну, чому сумнівалася у спроможності відтворити її на екрані і чи дивилися її московські друзі цей фільм?
«П’єс я не читала, у театр не ходила…»
Наталія належить до того покоління українських творчих людей, які отримували освіту на зламі епох. За часів СРСР в Україні не існувало літературного інституту. Можна було вчитися на філологічному відділенні або журналістики. Але якщо ти хотів отримати справжню літературну освіту, потрібно було їхати до Москви. Так вона і вчинила, хоча сама зізнається, що такий вибір був швидше спонтанним: «Я, мабуть, не зовсім усвідомлювала, що роблю. Мені хотілося просто займатися якоюсь творчістю. Мої батьки не мали ніякого відношення ні до театру, ні до кіномистецтва взагалі. Я до того часу п’єс не читала, у театр не ходила. Звичайно, мріяла, як і всі дівчата, бути актрисою. Тому просто їхала вступати до Літературного інституту ім. Горького, розуміла, що це щось змінить в моєму житті. Проте абсолютно не уявляла, ким буду».
— І досі згадую, як він мені малює на серветці позиції, що де знаходиться, а я відчуваю, що сама є дуб дубом, — розповідає Наталія.
Але роки навчання дали не зовсім очікувані результати. Пані Наталія зробила висновок, що, напевно, цей вуз пережив свої кращі часи у 1930–1960–х роках. Тоді там надавали перевагу літературі братніх республік, набирали курси узбецької, казахської: «У той час, коли я туди потрапила, це було не дуже цікаво, скажу чесно. Було захоплююче спостерігати з точки зору етнографії, тому що це старий особняк, там старі якісь письменники ходять. Що стосується навчання драматургії, ніяких знань я там не отримала».
Реальною школою письменницької майстерності для студентки стало перебування в Росії у колі творчих людей, які потім створили рух «Нова драма» та Театр.doc. Саме на той час Наталія познайомилася з майбутнім чоловіком, драматургом Максимом Курочкіним. Творча праця затримала її у Москві на 10 років. Вона пригадує, що не одразу й усвідомила, коли письменництвом стала заробляти гроші, і не може вказати дату, коли змогла назвати себе драматургом. Зізнається, багато років соромилася про це говорити: «Хтось лікар, хтось вчителька. «А ви чим займаєтесь?» І оце слово «драматург» мені прямо… Я називалася журналістом, ким завгодно. Коли казала «драматург», усі так напружувались і чекали пояснень, що це таке».
«Хто я така і як виглядаю в їхніх очах — якась дівчинка, якась жінка, що буде писати про війну»
До Москви вона не їздить з 2014 року. Стосунки з багатьма колегами–росіянами припинилися тоді ж. І коли 2017–го з успіхом у всіх кінотеатрах України йшли «Кіборги» за сценарієм Наталії, відгуків від колишніх друзів вона не дочекалася. Навіть не знає, чи дивилися вони стрічку, чи бояться дивитися, чи подивилися і не сприйняли.
А загалом приступати до цієї роботи, яка принесла їй справжнє визнання, Наталії було не просто, навіть думала відмовитися. Переконав у потрібності цієї праці колега, німецький режисер Георг Жено. Він сказав: «Крім тебе, це ніхто не зробить, ти повинна погодитись». «І я погодилася. А потім почалося найважче, — пригадує початки роботи сценаристка. — Треба було дзвонити кіборгам, зустрічатися, розмовляти. Я так не люблю взагалі брати інтерв’ю, справді, це для мене складно. А тут ще з бійцями. І хто я така і як виглядаю в їхніх очах — якась дівчинка, якась жінка, що буде писати про війну. І так вони насправді спочатку і відчували. Та, на щастя, першому подзвонила Андрію Шараскіну, в нього — театральна освіта, от і подумала, що ми порозуміємося. (Солдат Андрій Шараскін, позивний «Богема», став прототипом для головного героя «Кіборгів» — Серпня)».
Їхні перші зустрічі були досить важкими, чоловік не дуже йшов на контакт. Але потім щось змінилося. Він взяв жінку з собою в АТО, возив її по різних військових частинах. «І досі згадую, як він мені малює на серветці позиції, що де знаходиться, а я відчуваю, що сама є дуб дубом, — розповідає Наталія. — Дуже багато слухала. Потім навіть не розшифровувала інтерв’ю, просто сіла і все, що мені запам’яталося найяскравіше, історії, від яких не могла відмовитися, усі записала. Розуміла, що їх треба якось пов’язати між собою. Я не пам’ятаю, як герої народжувалися. Та вони всі з реальних персонажів. Може, в когось один–два–три образи за одним стоять».
«Нічого геніальнішого за правдиві слова героя жоден автор не напише»
Правдивість, щирість, ненаграність зробили своє діло — з кінозалів, де показували уже готовий фільм, рідко хто виходив без сліз. Особливою нагородою для сценаристки є те, що всі, хто воював, стверджують, що саме такою і є справжня війна на Сході.
Особливий дар Наталії — правильно відчути настрій і вміло передати його — відзначили не тільки глядачі, а й професійні кінокритики. Окрім нагороди за «Кіборгів», має вона і престижну міжнародну відзнаку — гран–прі міжнародного Берлінського кінофестивалю за ще один фільм — «Школа № 3», відзнятого роком раніше від «Кіборгів». Він — про 13 учнів містечка Миколаївка Донецької області. Влітку 2014 року декілька снарядів потрапило в школу № 3, перетворивши її на руїни. А 13 підлітків, учнів цієї школи, розповідають про своє життя на фоні цих подій. І знову правда, реальне життя і реальні історії підкорили серця журі та глядачів, які в далекій Німеччині навряд чи уявляють взагалі можливою війну у ХХІ столітті. А пані Наталія знає простий секрет успіху будь–якого письменника: «Коли багато років тому починала працювати як драматург, багато чого вигадувала, але згодом зрозуміла, що нічого геніальнішого за правдиві слова героя жоден автор не напише».
Наталія Ворожбит — український драматург, режисер, сценаристка. Народилася 1975 року у Києві. 2000–го закінчила Літературний інститут ім. Горького в Москві. З 2000 по 2010 рік жила та працювала в Москві головним редактором на каналі СТБ. Разом із німецьким режисером Георгом Жено заснувала «Театр Переселенця», в якому переселенці з Донбасу розказують реальні історії свого життя. Кураторка фестивалів «Донкульт» та «ГОГОЛЬFEST».
Сергій Лойко вибачився за емоційну реакцію
Російський фотограф, письменник, автор роману «Аеропорт», який живе в США і співпрацює з Los Angeles Times, закинув українському режисеру та всій творчій групі плагіат у створенні фільму «Кіборги»
Зокрема, Сергій Лойко знайшов та навів як приклад кілька епізодів стрічки, котрі перегукуються з його твором. Ця книга побачила світ у вересні 2015 року. Вона мала широку медійну підтримку та справді є першим і поки єдиним художнім твором про героїчну оборону Донецького аеропорту. Наталія Ворожбит відповіла Лойку: над сценарієм працювала до виходу роману й книгу не читала. Епізоди, згадані автором роману, режисер Ахтем Сеїтаблаєв почув від безпосередніх учасників подій, прототипами яких стали герої фільму. Прочитавши подібні відповіді, Сергій Лойко забрав свої слова назад. Він зняв підозру в плагіаті й вибачився за емоційну реакцію.
