Дочка. Історія до сліз

Порадь мені, не знаю чий синочку,

Я бачу, ти хороший чоловік:

От їду в місто, маю там дві дочки,

Дожити б з кимось свій недовгий вік.

 

Я продала оселю і худобу,

Корівчину, підсвинка, індичат –

Збула все до галузки, крихти, щоби

Копійкою утішити дівчат.

 

Але ж не знаю, у якої доні

Душа світліша, серце золоте,

Котра з них більше любить мої скроні.

Питаю у попутників про те…

 

Так упіймала юного Іванка

(В якому віці — ​не скаже ніхто)

У потязі «Берегове — ​Баштанка»

Стара-стара бабуся за пальто.

Всі хочуть доглядати матір з грішми, Але без них котрась візьме хіба!?.

Іван же був на мудрощі багатий

І бабці отаку пораду дав:

Приїхавши у місто, ви дівчатам

Скажіть, що гроші в потязі я вкрав.

 

Котра візьме до себе — ​та й добріша,

В тієї доні старість — ​не журба,

Всі хочуть доглядати матір з грішми,

Але без них котрась візьме хіба!?

 

Так і вчинила. Мудро, що й казати.

Украли гроші в потязі з кишень –

Стоїть і плаче бабця, а дівчата

Одна на одну глипають лишень.

 

І жодна з двох не приютила матір.

В тієї — ​діти, інша — ​молода.

Сварилися. А бабця в сірім шматті

Сиділа, наче мрець уже, бліда.

 

До ночі все ж узгодили програму,

Та й кажуть: в вас же і невістка є!

То їдьте-но до неї швидше, мамо.

Хоч кість — ​чужа, поріддя-то — ​своє…

 

На ранок після отакої звістки

(Лиш очі маком липають з-під вій)

Поїхала бабуся до невістки.

Про гроші не повідала і їй.

 

А та взяла до себе старість сиву:

Про мужа, нене, згадка ви мені.

Жили удвох у мирі, так красиво…

З літами бабця вмерла повесні.

 

Перед прощанням мили все до блиску.

В кутку за Божим образом святим

Знайшли ті гроші. Біля них — ​

записку:

«Дочці. Єдиній. З серцем золотим».

Тетяна Волошина (Савчук)