«За 2 дні до смерті мама призналася, що насправді мій батько — ​німець»

Доки не почув цю історію трагічного кохання німця та українки у круговерті Другої світової війни, то думав, що таке буває лише у театральних виставах та мильних операх, коли всю правду дізнаються з останньої дії. Саме так сталося у долі героїні нашої розповіді. Її старенька мама Галина Хвостова, вже перебуваючи на Божій дорозі, розповіла дочці, що її батько — ​німець, ще й написала його домашню адресу. Пані Анна почула новину, яка змінила її життя й спонукала до пошуку. Жінка три роки наполегливо писала листи в Німеччину, навіть канцлерові, а коли отримала відповідь, то була шокована…

 Прізвище Анні змінили у 4-му класі

Жвава енергійна жінка, на вигляд значно молодша за свій вік, запрошує в кімнату і пригощає міцним чаєм.

— Щоб вислухати мою історію, потрібно багато часу, отож набирайтеся терпіння, — ​розпочинає пані Анна. — ​Добре пам’ятаю той вечір у березні 2001 року. Я саме повернулася з Луцька від своєї дочки Діни. Моя 80-літня мама Галина Хвостова жила зі мною, я її доглядала. Після перелому шийки стегна вона чотири з половиною роки не ходила. Мама детально розпитала про поїздку та попросила ручку й аркуш паперу. Я не здивувалася, бо вона дуже багато читала, полюбляла розгадувати кросворди. Принесла їй письмове приладдя і збиралася йти готувати вечерю. Але вона щось написала й повернула мені зі словами: «Ось адреса твого батька», — ​жінка показує аркуш з учнівського зошита і пояснює:

У Львівському архіві у 2013 році знайшла евакуаційний лист, у ньому зазначено, що я — ​Анна Шальк.

— Тут написано німецькою мовою: «Місто Карлсруе, вулиця Артилерштрассе, 8 а». Я подивилася і відразу запитала: «Мамо, то виходить, що мій батько — ​німець?» Вона підтвердила. До цього я тільки знала, що його звати Альфред Шальк і він загинув під час війни у 1943-му. А хто за національністю — ​навіть не задумувалася, бо була впевнена, що поляк. Не розпитувала, як кажуть, не лізла в душу, бо цю тему у нас вдома ніколи не порушували. До 1952 року в мене було прізвище Шальк, яке чомусь у четвертому класі, коли ми жили у Степані, змінили на мамине — ​Хвостова. Тоді над цим не замислювалася. Хіба 10-літня дитина звертає на таке увагу?

 Службовий роман телефоністки й поштового працівника

І мама розповіла Анні, що її батько – Альфред Шальк — ​1908 року народження, до війни жив у Карлсруе. Коли німці в 1939-му окупували Польщу, то його прислали завідувачем секретної військової пошти в місті Красник. Він не був солдатом чи офіцером, а службовцем і носив спеціальну уніформу. В Німеччині мав дружину Ельзу. Вони прожили у шлюбі майже 15 років, але дітей не було. А мама Анни Хвостової — ​Галина — ​1920 року народження, з української патріотичної родини.

 — Мій дід Віктор Хвост родом із Волині, з села Галузія нинішнього Маневицького району, — ​продовжує спогади Анна Альфредівна. — ​Там жив його рідний брат та інші родичі. Прізвище ще в царській армії якийсь писар змінив на російський манер, так він став Хвостовим. У 1925–му його дружина, а моя бабуся захворіла і за місяць померла. Залишилося троє маленьких діток: двоє синочків Ігор та Юрій і донечка Галина. Дід у міжвоєнні роки був відомим громадським діячем, служив дияконом у Варшавській митрополії Української автокефальної православної церкви, дружив з Іваном Огієнком. А мама, здобувши освіту в Рівненській гімназії та вчительській жіночій семінарії, працювала у Любліні педагогом. Коли прийшли німці, то школу закрили.

Тоді донька диякона записалася на курси телефоністок, після закінчення яких її направили на роботу в Красник, що за 60 кілометрів від Любліна. Там вона і познайомилася з Альфредом Шальком. Німець закохався в юну красиву українку. Пані Анна показує знімки, на яких її мама в молодості.

Католик та православна брали дозвіл на церковний шлюб у єпископа

— Не знаю, чи тато тоді офіційно розлучився з першою дружиною Ельзою, але нову дружину–українку двічі возив до своїх родичів у Карлсруе. Я знаю, що вони вінчалися, тільки поки не з’ясувала, в якому храмі. Альфред Шальк — ​католик, а мама — ​православна, тому брали дозвіл на цей шлюб у єпископа. Його батьки, а мої німецькі бабуся й дідусь Катаріна та Конрад, на той час уже померли, — ​продовжує розповідь жінка. — ​На католицьке Різдво, 25 грудня 1941 року, мама з татом гостювали у Німеччині. Я народилася на православне Різдво — ​7 січня 1942-го. Батько дав мені подвійне ім’я — ​Анна-Марія.

Батько залишив нас у дідуся, а через два тижні мамі повідомили, що Альфред Шальк загинув у поштовій машині.

У 1943-му розпочалася українсько-польська різня. Її відголоски докотилися й до Красника. Альфред хотів урятувати дружину з маленькою дитиною і збирався вивезти їх до своєї родини в Карлсруе, де жили його рідні брати. Місто далеко від війни, біля французького кордону. Але якраз захворів дід Віктор і попросив зятя, щоб Галина з внучкою побули в нього, поки одужає. Наскільки тепер розуміє Анна Альфредівна, він не хотів дочку з малесенькою дитиною відпускати в Німеччину.

— Батько залишив нас у дідуся, а через два тижні мамі повідомили, що Альфред Шальк загинув у поштовій машині, яку підірвали партизани, — ​сумно зітхає моя співрозмовниця. — ​Так закінчилася любов німця та українки. Залишилася я — ​плід того кохання. Ми жили в діда поблизу Грубешова до кінця війни і більше в Краснику не бували. Але на цьому наші митарства не завершилися — ​розпочалася операція «Вісла». З Польщі нас у 1946-му привезли в радянську Україну. Про поневіряння у пошуках свого кутка можна написати окрему історію.

Анна Хвостова закінчила Київський інститут іноземних мов. Як приїхала на роботу у Володимирець у 1965-му так і залишилася в містечку, давно стала місцевою. Викладала англійську в колегіумі. У неї 4 дітей, 9 онуків і 6 правнуків.

«Альфред Шальк помер 22 жовтня 1980 року»

— Після маминої смерті я вирішила знайти батькову родину. Навіть не підозрювала, чим завершаться ці пошуки, — ​продовжує жінка. — ​Стала писати листи в Карлсруе за вказаною адресою, але вони всі поверталися. Я звернулася навіть до німецького канцлера Герхарда Шредера. З його канцелярії мені чемно відповіли, що потрібно подати запит в їхній архів, у відділ реєстрації живих і мертвих, тоді зможу знайти сліди батька. Я 3 роки наполегливо писала і у 2004-му нарешті отримала документ. Читала й не вірила своїм очам. Там написано, що Альфред Шальк проживав за вказаною адресою. Після війни вулицю перейменували, тому мої листи поверталися. А наступна фраза… — ​жінка розхвилювалася, зробила паузу і продовжила: — ​Альфред Шальк помер 22 жовтня 1980 року, похований на місцевому цвинтарі в місті Карлсруе, було вказано номер сектора та могили. Читаю ще раз і тоді тільки розумію, що мій батько дожив до 1980-го. Значить, він не загинув, коли підірвали поштову машину. Може, поранили чи контузили? Хто знає? Я розумію, що він шукав маму й мене після війни. Тільки нас вивезли з Польщі під час операції «Вісла», а село спалили. Напевно, подумав, що дружину й дочку вбили.

 

У неї не було жодних документів, які б засвідчували, що українка Анна Хвостова — ​дочка німця Альфреда Шалька. Жінка звернулася за допомогою до юристів з міжнародного права. Вони порадили встановити родинні зв’язки, для цього змінити прізвище Хвостова на батькове. Жінка не здавалася і знайшла свідків — ​своїх однокласників. Вони підтвердили в судовому засіданні, що знали її як Анну Шальк, коли вона навчалася у Степані.

— Лише у 2006-му відновила своє прізвище через суд, тоді вперше побувала на батьківщині тата, — ​розповідає пані Анна. — ​Квартиру Шальків у місті Карлсруе купила німецька жінка на ім’я Бригіта. Я з нею листувалася англійською, коли тривали пошуки. Вона перейнялася моєю долею й зустріла мене. Добре пам’ятаю свої почуття, коли зайшла в будинок, у якому мешкав мій батько. Стало так прикро, що пізно дізналася правду й не можна було щось змінити. Разом із Бригітою ми поїхали на кладовище. Знайшли сімейний сектор родини Шальків. Вони всі поховані в одному місці: бабуся Катаріна, дід Конрад і троє їхніх синів: Віллі, Конрад і мій батько. Я дуже розхвилювалася. Навіть зараз накочується клубок до горла, коли згадую той момент, — ​пані Анна витирає сльози. — ​На гранітному пам’ятнику напис «Шальк Альфред (1908–1980). Ельза (1907–1998) ». Стала на коліна біля могили і так гірко ридала, не могла стриматися. Ось так я знайшла свого тата. Мама ще встигла перед смертю розповісти, що він мене дуже любив. З великої родини Шальків уже нікого немає, залишалась я одна…

Зі старої фотоплівки, якій 75 років, надрукували знімки, де є і вона з татом

Як пояснює пані Анна, батько так і помер, не знаючи, що вони з мамою залишилися живі. У свій перший приїзд до Німеччини вона у притулку для людей поважного віку знайшла дружину старшого татового брата Ліну Шальк, яка розповіла, що Альфред шукав їх після війни. Їздив у те село біля Грубешова, там йому сказали, що Галина з донькою згоріли в хаті. Повернувся до першої дружини Ельзи, яка пережила його на 18 років і похована поряд із ним. Дітей у них не було.

— Я взяла жменю землі з татової могили у Карлсруе. Хотіла символічно поєднати моїх батьків. Коли повернулася додому, то висипала землю на мамину могилу у Володимирці. Ось так зустрілися після смерті українка Галина і німець Альфред… — ​моя співрозмовниця робить паузу, запрошує пити чай, який давно вихолонув, адже ми розмовляли понад дві години. — ​Але це ще не вся історія моїх пошуків.

У неї не було жодного знімка її батька. Але якось, оглядаючи мамині речі, Анна Альфредівна знайшла стару фотоплівку, якій, судячи із зовнішнього вигляду, дуже багато років. Лише одна спеціалізована лабораторія в Києві погодилася надрукувати знімки. Звідти прислали вісім фотографій. Попри погану якість на одній із них можна роздивитися: стоїть маленька дівчинка у білому платті, а поряд присів чоловік. Це Анна з батьком. Є також світлина з мамою.

 — Хочу вам показати ще один документ, — ​продовжує мене дивувати невтомна дослідниця свого коріння. — ​У Львівському архіві у 2013 році знайшла евакуаційний лист, у ньому зазначено, що я — ​Анна Шальк. Це допомогло мені в Німеччині отримати соціальний статус переміщеної особи, адже юридично підтвердила, що є дочкою німця. У мене залишається українське громадянство, але будь-коли можу їхати в Німеччину. У 2015-му я два місяці проживала в пансіонаті за 30 км від Нюрнберга. Мені телефонували й запитували, чи не хочу приїхати до них цього року, але я відмовилася. Там нудно жити, а в мене тут діти, онуки, правнуки. Що я там буду робити? — ​запитує пані Анна. — ​Я вже почала писати свої спогади. А на життя собі ще заробляю, приходять учні вчити англійську.