«Садок і город так залило, що ми залишилися без врожаю»

Доброго дня, шановна редакціє! Звертаємося до вас зі своєю проблемою вперше, хоча давно є шанувальниками «Волині» — ​улюбленої газети.

Проживаємо ми в селі Згорани Любомльського району, працюємо в дитячому санаторії «Згорани». Справа в тому, що у 1980–х роках нам, як молодим спеціалістам, надали житло, яке ми згодом приватизували. Житлові будинки розташовані на вулиці Шевченка, 37, 39 біля траси Любомль — ​Піща, навпроти санаторію. Місцевість тут низинна, тому ми зробили вимостку і викопали ставок. Під час дощів, особливо затяжних, у дворі мокро і грузько, ставок міг виходити з берегів і розтікатись на територію відділення поштового зв’язку, де також низько, і на ділянку по сусідству з нашими оселями.

Живемо у воді, потерпає у хлівах живність, топиться птиця. «Штучне озеро» стало зеленим, і в ньому кумкають жаби.

А років зо три тому поряд із нашими будинками і поштою в тій же низинці почали зводити двоповерховий магазин. Хазяїн його Володимир Назарук спочатку викопав біля нашого будинку ставок, щоб осушити ділянку, а потім почав будівництво. Попередній сільський голова Сергій Левчук і Володимир Назарук сказали жінці, яка живе по сусідству, щоб не переживала, бо вони зроблять водовідвід. Ми повірили і не мали претензій до підприємця. Спорудження магазину пішло швидкими темпами, Володимир Іванович навіз землі, підвищивши таким чином рівень на своїй ділянці, тож воді з наших подвір’їв взагалі діватись нікуди.

Тут лише гуси почуваються привільно.

«Мала Венеція» — ​так назвали репортаж кореспонденти з «Інтера», коли приїжджали до Шацька весною, щоб зняти сюжети про затоплення і підтоплення житлових споруд і будівель. Мимохіть зачепили і нашу проблему. За квітень–травень вода потихеньку спала, стало сухо і в нашому дворі. Але недовго ми тішилися. У липні почалися сильні зливи, і нас знову затопило. Садок і город так залило водою, що ми залишились без врожаю. Повінь трохи відступила, але навіть при незначному дощеві все повторюється. Живемо у воді, потерпає у хлівах живність, топиться птиця. «Штучне озеро» стало зеленим, і в ньому кумкають жаби. Венецією це вже й не назвеш. Онукам для гуляння залишилась тільки стежка, а поряд — ​шосе і море машин. У двох житлових будинках мешкає 6 сімей, і всі потерпають від застою води, бо руйнуються фундаменти будинків, а в підвалах вогко і сиро.

Від надмірної вологи і будівлі руйнуються.

З підприємцем ми зустрічалися декілька разів. Він виділив, як сам сказав, 68 тисяч гривень у місцевий бюджет, щоб нам зробили відтік води в річку Нережу. Сільський голова Олександр Лукашук спочатку не відмовляв у допомозі, але пізніше змінив свою думку, залишивши нас сам на сам зі штучно створеною проблемою. «Надурняк одержали житло, то ще хочете, щоб ми вам чимось підсобляли?» — ​така його позиція. Зверталися ми і в райдержадміністрацію, але й там не знайшли підтримки. Газета «Наше життя» з розумінням поставилася до нашої проблеми, і 4 квітня була надрукована стаття під назвою «Ой потоп, потоп», але жодного позитивного результату з боку сільради ми не дочекалися, проблема і досі не вирішена.

Бери човен - і вплав...

З проханням про допомогу до мешканців наших двох будинків приєдналася молода сім’я, яка також потерпає від надлишку води відтоді, як почали будувати крамницю. Крім самого двоповерхового магазину, до речі, ще добудували склад, з даху якого вся вода під час дощів стікає на наше подвір’я.

Дуже просимо вас звернути увагу на наш лист — ​на це замкнене коло, з якого не бачимо виходу.

З повагою жителі будинків: Віктор ВАСИЛЬЧУК, Алла ВАСИЛЬЧУК, Інна ВОЛОСОВСЬКА та інші (всього 14 чоловік).