Заслужена артистка України Галина Кажан вразила своїми… вишитими іконами

«Рукоділля – ​то мій рятунок, бо навчило жити без депресій»

Хоч вишивання позбавило трохи спілкування з друзями, адже потрібно бути молитовно зосередженою, нічого не дума­ти, лише рахувати хрестики. Най­важче, каже, творити обличчя, очі святих. А про одну особливу вишиванку розповідає таке:

— Посестра Вероніка Переверзєва 16 років тому прислала із Франції різдвяну листівку, на ній — ​Богоматір та Ісус в українських строях, а збоку — ​дідух, оперезаний жовто-синьою стрічкою. Мені схотілося її освятити, але священик застеріг, що вона не канонічна. Перекладач французької Ірина Ураєва допомогла дізнатися, що ця ікона з греко-католицької церкви в Лурді, що на вулиці Українській, і створила її монахиня Василина Чапко. Задумала її вишити, — ​пані Галина розгонула розкіше полотно, дрібно всіяне хрестиками, без жодного вузлика на звороті, і додала: — ​Мрію освятити її біля оригіналу…

 

Євангельські сюжети, образи Богородиці, святих і... ​мамині ластівки. Вони для пані Галини, як ікона. Випрала полотно, взяла у рамочку під скло — ​кружляють дві ластівочки біля третьої серед троянд, наче донечки коло матері колись у квітучих Гайках на Турійщині, де пройшло дитинство майбутньої актриси.

Мамині ластівки... Чи не вони надихнули до вишивання?

Ювілярка вважає найпочеснішою нагородою золотий тризуб, який вручав сам В’ячеслав Чорновіл.

Після закінчення Київського інституту театрального мистецтва працювала у Львівському українському драматичному театрі імені М. Заньковецької, у Волинському драмтеатрі ім. Т. Шевченка та в обласній філармонії артисткою розмовного жанру. «Театром праведного слова» нарік Олександр Богачук її моновистави, і лунали вони, як громовиці: «Вогонь моїх пісень», «Одержима», «Та вір мені, що я тебе любила» за творами Лесі Українки, «Дума про Україну» Тараса Шевченка, «Маруся Чурай», «Безсмертний дотик душі» Ліни Костенко, «Яка це музика — ​любов» Володимира Сосюри, «Це не ваша печаль» Оксани Забужко. Спостерігала, як французька акторка П’єррет Дюпуайє грала Віктора Гюго, Бальзака, чому ж українська актриса не може зіграти Богдана Хмельницького? І чоловічі ролі вдавалися: монолог гетьмана з поеми «Берестечко» Ліни Костенко проймає особливим ліризмом.

Незалежна від впливу режисерів, творила на потребу суспільства і заслужила повагу та визнання. Адже майже не було на Волині села, де б не побувала з моновиставами, прилучаючи школярів до теат­рального мистецтва.

«Ваша доля — ​доля соняха — ​дарувать добро для спрагнених»

Ведуча ювілейного заходу Наталія Гатальська наголосила, що Галина Кажан — ​активна громадська діячка, викладач, журналіст, володарка ордена Княгині Ольги III ступеня, інших відзнак, лау­реат багатьох премій. Але сама ювілярка вважає найпочеснішою нагородою золотий тризуб, який вручав сам В’ячеслав Чорновіл, а ще актриса втішається, що удостої­лася грати на паризькій сцені на запрошення французької акторки П’єррет Дюпуайє.

— У народі про вас високої думки, і це значно краще, ніж слова тих, хто вгорі, — ​привітав землячку перший заступник голови Волинської облради Олександр Пирожик і вручив Почесну грамоту та цінний подарунок за багаторічну творчу працю, професійну майстерність та вагомий внесок у розвиток теат­рального мистецтва, активну участь у громадському житті та з нагоди ювілею.

«Матінко рідна, моя провина, моя провина — ​моє ремесло,де ж ми навчилися наполовину, нам ще й на полудень не пішло? Наполовину воздати ближньому і на всю решту воздати собі, наполовину добро творити так, щоб і нашим, так щоб і тим…» — ​звучали уривки з моновистави на вірші Оксани Забужко і влучали в саме серце. Отак Галина Володимирівна влучала у студентів–філологів, читаючи курс акторського мистецтва в Лесиному виші. І ми вперше по-справжньому усвідомлювали, що хотіла сказати Ліна Костенко в «Марусі Чурай». Завідувач кафедри історії й культури української мови, професор Світлана Богдан відзначила, що якби Галина Кажан нічого не зіграла, лише читала «Марусю Чурай», то вже б виконала своє призначення. Але ж були ще одкровення Катерини Білокур, гетьмана Мазепи, сонети Василя Слапчука…

Везла свої моновистави сільським трудівницям, шукала цікаві постаті для фільмів, багато з яких отримали високі відзнаки. Дивовижно, що друзями ставали чи не всі герої журналістки Галини Кажан: мужня волинянка Тетяна Байда, майстер соломоплетіння Марія Кравчук, поетеса Валентина Штинько… Бо, крім відчуття слова і режисерського бачення, має наповнене любов’ю серце. Народна художниця України Тетяна Галькун пригадала, як пані Галина позувала для її картин в образах шляхтянки Галшки Гулевичівни, доярки і навіть пожежника. Ділилися споминами поетеси Ніна Горик, Валентина Штинько, художниці Олена Бурдаш, Ірина та Іванна Дацюк, працівники науково–методичного центру, колеги з кафедри історії й культури української мови СНУ імені Лесі Українки та по журналістському цеху. Влучно завіршувала Олеся Ковальчук: «Ваша доля — ​доля соняха — ​дарувать добро для спрагнених».

...з Ніною Горик

Заслужений працівник культури України Тетяна Ткач розповіла, що вже 45 років (!) разом будять національний дух потужним голосом і бандурою.

Найрідніші — ​син Володимир з трьома дітками і сваха — ​теж прибули на ювілей. Внуки написали бабусі святкове послання із 70 сердечок і хмаринок. Вони по-дружньому називають її Галею, кажуть: бабусі такими не бувають.

...із сином Володимиром і внучками Даринкою та Сашею.

— Ювілярка була делегатом першого з’їзду НРУ і на мітингах проникала правдивим словом там, де не могли політики, — ​розповів присутнім науковець Валентин Малиновський. На жаль, ця прямолінійна жінка, не завжди могла пройти «вузькими коридорами з низькими стелями, наповненими товстими людьми, бо вона тонка і висока», тому й була вільним митцем.

— Мій театр, дякуючи його хрещеному батькові Олександрові Богачуку, називався «Театром праведного слова» — ​не просто правдивого, а праведного, і я дякую, що ви його розуміли, — ​вклонилася присутнім акторка. А на завершення дійства як справжня українська господиня приготувала вісім видів вареників із різними начинками, і всі заспівали ювілярці многоліття.