Логічний обман

Одні заявляють про це відверто, інші роблять вигляд, що ще не визначилися, але вже «працюють» з усіх сил. Але і ті, і другі завзято «дбають про народ». Тут уже кожен «розтікається мислю по древу». І те обіцяють, й інше. Причому часто обіцянки кандидата ледве не протилежні. Та головне — вішати локшину на вуха. А чому б і ні, якщо виборець довірливо все сприймає!

Скажете, що люди вже наслухалися отих брехунів і не сприймають їх. Позірно так і є, але, тим не менше, наші «любі» популісти щоразу набирають якісь голоси. А якщо вірити нинішнім рейтингам, то дехто з балакунів має шанси навіть на доволі високі відсотки.
Бо наші виборці легко ведуться на солодкі обіцянки. Тому можна обманювати за найпростішим рецептом: високі зарплати бюджетникам, достойні пенсії пенсіонерам, низькі податки бізнесменам, покарання злочинцям, значні права громадськості, захищеність знедоленим, швидке закінчення війни, у ЄС та НАТО широким кроком. Привабливо? Але чи здійсненно? До речі, одна з технологій обману – пророкувати найбажаніше. Ніхто ж не заперечує (і автор серед них), що бюджетники повинні добре заробляти, а бізнесу — дорогу, пенсії мають  бути не нинішніми. Але люди слухають такого політика і не хвилюються запитанням: а як же він планує втілити все в життя? Чому тільки розкидається гаслами і не розповідає детально, як закінчить війну в разі, коли стане президентом, і наблизить українську армію до стандартів НАТО, чим  наповнюватиме Пенсійний фонд, якщо податки для бізнесу обіцяють не підвищувати — і так далі.

Тож поки люди не ставитимуть таких запитань, а головне, якщо й далі обиратимуть солодкоголосих, політики цим користуватимуться. А чому б і ні, якщо дурні вкотре клюють на ту саму наживку? Народ же не запитає,  чому той чи інший кандидат підтримав чи ні скандальний законопроект. А відсутність у залі засідань чи позицію «не голосував» взагалі не вважають за порушення. Хоча цим грішить чимало наших депутатів — від ставлеників олігархів до патріотів. То скажіть, чому б не обманювати? От і дурять. 

«Та хто там розбиратиметься в тих законопроектах, в кого на це є час?» – таке типове заперечення моєї попередньої думки. Авжеж, більшість людей не вникає в хитросплетіння законів чи перипетії голосувань. Але саме на це й розраховують наші кандидати. Вони роблять ставку на те, що український виборець часто йде за емоціями, а не за розумом. Бо для останнього треба докласти зусиль (авжеж, не так просто і легко, як би хотілося). Це так ліньки! А ті декілька відсотків, які зрозуміли, хто є хто, на щастя, для наших популістів не становлять більшості українського електорату. Тож логічно, що нас і далі обманюватимуть.