Юлія Пінчук, яка на останньому конкурсі краси підкорилавсю країну, приїхала у рідний Нововолинськ...
Юлія Пінчук, яка на останньому конкурсі краси підкорилавсю країну, приїхала у рідний Нововолинськ.
Алла ЛІСОВА
— У попередніх інтерв’ю, Юліє, ти казала, що своїм успіхом завдячуєш насамперед батькам, а також наполегливій праці. Що ти вкладаєш в ці слова? — Звичайно, основні дані, які я маю, - це природа, мої батьки і вчителі ліцею-інтернату та школи мистецтв – ті, хто виховував, навчав. Однак підготовка до конкурсу була дуже серйозною. Протягом місяця в містечку Анталія у Туреччині ми пройшли добру школу на гарт і витривалість. Розпорядок був досить жорстким: різноманітні випробування на біг, хореографію, ходіння по сцені і ще багато інших видів тренувань. Кожен рух шліфувався. Вироблялись грація, пластика. Окрім того, проводилась спеціальна співбесіда на визначення загального розвитку. — Юліє, все ж таки, що було першим кроком до успіху на подіумі? — Конкурс “Золота корона України”, що проходив у листопаді минулого року в Львові. Саме після нього я стала на цілий рік обличчям агентства “Інтермоделс”. А це великий успіх у модельному бізнесі. — А в дитинстві, коли навчалась у школі, ким мріяла стати? — Бачила себе юристом, такий от серйозний намір. А модельний бізнес увірвався зовсім недавно і досить несподівано у моє життя. Тому й сприймаю поки що його як хобі. А за умови, коли будуть серйозні пропозиції, поєднуватиму обидві справи. Дипломований юрист – це обов’язково. — Знаю, що одна місцева бібліотекарка, коли подивилась конкурс по телебаченню, вигукнула: “Та ця ж дівчина постійно ходить в бібліотеку і все просить різні книги”. — Дійсно, так. Любила і люблю вчитися. Зараз готуюся до університетської олімпіади з права. — А чим іще, окрім навчання, любиш займатись? — Люблю випікати тортики, першу спробу зробила ще в другому класі. Хоча сама до них байдужа. — Повезло тобі з апетитом. Адже багатьом “зіркам”, як правило, треба часто відмовлятись від улюблених делікатесів... — Мені це не грозить. Бо навпаки, навіть рекомендували кілька кілограмів додати. А взагалі – люблю рибу, овочі і фрукти. — Юліє, ти тепер відома особа, за якою, очевидно, закріплені певні протокольні права. Маєш свою “обслугу” — візажист, модельєр і т. д.? — Поки що умов контракту не бачила і не підписувала. Отримала пропозиції на вміщення моїх фото у багатьох журналах, в тому числі у “Наталі”, “Форумі”, кількох зарубіжних. Костюм на виступ шила відома майстриня зі Львова Роксолана Богуцька. Але поруч зі мною, звичайно, як завжди, є мої батьки, які в будь-який момент допомагають фінансово. — Хто для тебе є ідеалом в житті і яку рису в людях цінуєш найбільше? — Завжди хотіла бути схожою на своїх батьків. А головним у людині для мене є доброта.
Під час розмови мама Юлії пані Світлана не була байдужою, доповнювала сказане дочкою. — Пригадую, як одного разу на ринку до нас підійшов незнайомець, коли Юля приміряла сонцезахисні окуляри. Спочатку щось сказав їй, а згодом звернувся до мене: “Чи ви дозволили б сфотографувати вашу дочку? Їй зовнішність може принести велике майбутнє”. Це був наш нововолинський художник і фотомайстер Анатолій Мужевітін, який спонукав мене по-новому глянути на дочку. Саме його фото принесло перший успіх: на першому каналі УТ, в журналі “Единственная”. — Що відчували у залі, коли оголосили прізвище “Міс України”? — Досі, коли згадую цей момент або передивляюсь касету, мурашки бігають по тілі. Це було щось неймовірне і напівфантастичне. Хоча мені, як мамі, пригадується і такий епізод. Коли у 1987 році з пологового будинку мене з Юлею виписали додому, я розгорнула дитя і обімліла: “О, Боже, чому ж у неї такі незвично довгі руки і ноги!” – і почала ридати. Через годину мене заспокоювала лікар. Тепер з того сміюся. 8 червня ми святкуватимемо повноліття Юлії. Не ми, а вона і собі, і нам піднесла неабиякий сюрприз.
