Панове-депутати, ви «вибиваєте» не свої гроші, а наші

...кавою у Відні і перетягнутим дротом стільчиком — 
щоб не вкрали

Спеціально «настановам» Петра Порошенка ми не слідували, але само собою так вийшло (не сприйміть за політичну рекламу), що їх дотримались, коли разом із дружиною вирішили вперше «вигуляти» у Європі наші нові біометричні паспорти. Рік тому, коли Україні дали безвіз, Порошенко заявив: «Сьогодні кожен українець може й має можливість випити фантастичну каву у Братиславі, або полетіти лоукостом до Варшави, або відвідати Віденську оперу». Фактично оголосив наш туристичний маршрут: через Польщу (щоправда, не Варшаву, а Катовіце) ми дістались до Братислави, а далі – Відня. І не літаком, а попутками – їх тепер легко шукати на сайті «Бла-бла кар». Затія до певної міри втомлива і доволі ризикована, бо велика ймовірність, що домовленості з водіями можуть зриватись, але дуже цікава новими людьми і несподіваними маршрутами. Щодо цін, то, для прикладу, попутка з Відня до Будапешта (250 км) обійшлась так само, як квиток на маршрутку з Луцька до Києва. На відміну від України, «бла-бла каром» у Європі можна їздити навіть дешевше, ніж поїздами.

Про каву. За тиждень випили лише двічі – у Братиславі та Відні, – і то, щоб «відмітитись» у кожній із столиць. Пересічним українцям справді дорогувато смакувати щодня цей напій мінімум за 70 гривень (2,5 євро). Але, як кажуть, не кавою єдиною. Віднем можна насолоджуватись і потягуючи безплатну водичку з міських бюветів. Цікавого тут – море, починаючи від знаменитої опери, куди ми, звісно, сходили…  Несподівано, але дуже приємно було побачити наш синьо-жовтий прапор на будинку в центрі міста. Зайшли туди, виявилось – українська церква (греко-католицька), яка давно євроінтегрована – діє тут останні 240 років! Вистояли всю службу і ще дві години проговорили з нашими людьми, які там живуть – хто постійно, хто тимчасово. Переважно це жінки, які у цьому місті легше знаходять роботу.

Що можна сказати про Відень у двох словах?.. Там ходять, тримаючись за ручки, навіть дуже літні люди. І сидять у кафе, і гуляють у парку. Хочеться, щоб і наші люди поважнішого віку могли собі так дозволити… Там точно, хвилина в хвилину,  ідуть абсолютно всі численні старі годинники, навіть у найвіддаленішому куточку міста. Там, коли переходиш дорогу, треба стежити не тільки за автомобілями, а й за велосипедистами, яких є сила-силенна. Там не видно жодного працівника ЖЕКу із газонокосаркою, але всі газони покошені. Там місто шумить дуже тихо – майже не чутно, як їдуть трамваї… 

Про каву. Пересічним українцям справді дорогувато смакувати щодня цей напій мінімум за 70 гривень (2,5 євро).  

А на одній з віддалених вуличок ми побачили виносні стільчики кафе, перетягнуті, як і в нас, поміж собою дротом, – щоб не вкрали. Дріт був дбайливо пофарбований точно у тон стільчикам і тому майже непомітний! Австрійці скрупульозні у всьому.
Такі деталі роблять великий двомільйонний мегаполіс  дуже затишним.  Кожне місто має свій дух. Віденський нам здався майже домашнім. Навіть незважаючи на помпезну архітектуру столиці колись великої імперії та хмари туристів з усього світу.

...політиками, які рвуть сорочку «за народ»

З кожної заробленої тисячі я сплачую 415 гривень податків. З них 220 іде на пенсії пенсіонерам (так званий єдиний соціальний внесок), 108 отримує місто Луцьк, де зареєстрована наша редакція (60% від ПФДО), 15 гривень — прямо на армію, а 72 — у державний бюджет, з якого гроші витрачаються на ту ж  таки армію, зар­плати іншим бюджетникам, будівництво та ремонт шкіл, лікарень, доріг тощо.

Приблизно такі самі суми з фонду зарплати та свого безпосереднього заробітку сплачує кожен легальний працівник в Україні, яких є 12 мільйонів. Також є ще податки, які стягуються з підприємства. Наша редакція, до речі, як сумлінний їх платник, має цілу колекцію відзнак від фіскальних органів.

Про каву. Пересічним українцям справді дорогувато смакувати щодня цей напій мінімум за 70 гривень (2,5 євро).  

Тому, коли черговий політик на камеру розповідає, який він молодець, бо поклав нову тротуарну плитку чи вибив гроші на ремонт якогось закладу, мені хочеться нагадати і йому, і нам: поклав і вибив він не свої гроші, а наші – легальних працівників. 
Я точно можу сказати, чи сплатив цього місяця податків на пенсію хоча б одному пенсіонеру (а кількість людей на заслуженому відпочинку у нас приблизно така ж, як і працюючих), точно знаю, скільки за мої гроші можна купити буханок хліба солдату, і можу підрахувати, скільки метрів квадратних нової бруківки у Луцьку куплені за мої гривні. 

І ще не факт, що діяч, який піариться, особисто вклав у це більше, ніж я. 
Зате я точно можу сказати, що окремим політикам значно більше «щастить» у лотерею, ніж їхнім виборцям. Олег Ляшко підтвердить.

...відкриттям ще одного фронту

У стані гібридної війни ми фактично зараз перебуваємо не з однією, а з двома країнами – Росією та Угорщиною.

Тільки друга взялась анексувати наші території без військових дій. Будапешт категорично не хоче, щоб українські угорці знали нашу державну  мову. Він прагне, аби вони були зав’язані тільки на Угорщину. Для Києва це означає втратити своїх громадян, які навчаються, працюють, платять податки. Вони посилюватимуть не Україну, а Угорщину. Будапешт досягає цієї мети усілякими способами. А нещодавно пішов на безпрецедентний крок – там ввели посаду міністра у справах Закарпаття. Це однозначно агресивна дія.

Крім того, наші західні сусіди, які пригрілись під європейською парасолькою, підло блокують співпрацю України з НАТО, тобто поводяться настільки агресивно, наскільки це можливо у їхній ситуації. Гірше – тільки почати збройний напад, як Росія.  
Диктатори у Європі стають усе популярнішими. Це чимось нагадує 30-ті роки минулого століття, коли у більшості країн були встановлені фашистські чи інші авторитарні режими. Чим це закінчиться для Європи, важко сказати. Але угорський прем’єр Віктор Орбан, який за російським зразком підім’яв під себе країну, є одним із найзухваліших та агресивних, що, втім, подобається його виборцям. 

Ми поки тільки м’яко огризаємось на їхні випади і закликаємо до порозуміння. Це й не дивно, бо маємо значно потужнішого ворога з іншого боку держави. Хоча не зрозуміло, чому Закарпаття і далі очолює Геннадій Москаль, який заграє з угорцями, при цьому ігнорує українську центральну владу, наприклад у справі децентралізації, що могла б громади міцніше зав’язати прямо на Київ. 

Але рано чи пізно доведеться таки знайти якусь адекватну відповідь Будапешту, який явно на цьому не заспокоїться. Інакше шмат української землі можна буде вважати анексованим. Навіть якщо формально він і залишиться у складі України...