Захищати державу – це вам не борщ варити
Мирослава КОЗЮПА, редактор відділу інформації «Газети Волинь»
Гусака на прізвисько Гугу прийняли в Морський університет Шанхая в Китаї. Птахові видали офіційний сертифікат про зарахування, у якому він отримав статус студента. Вивчати грамоту, звісно, водоплавна птиця не буде. Житиме на озері, де матиме їжу і захищеність. Ця історія мене не те щоб вразила, але здивувала, адже в Україні студенткою не може стати жінка-військовослужбовець, а в Китаї таке право має навіть гусак!
Я зовсім не феміністка і цілком усвідомлюю, що виключне завдання прекрасної половини людства — народжувати дітей, схвалюю, що є умовно чоловічі і жіночі професії, але не заперечую, якщо кожен вибиратиме собі справу по зубах і до душі. І я абсолютно проти дискримінації.
Зокрема, обурює те, що в Національній академії Сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного відмовляють у навчанні жінкам-військовим, які прагнуть стати офіцерами. Про це нещодавно заявила 24-літня львів’янка Поліна Кравченко, яка хотіла вступити на програму «Здобути офіцерське звання за один рік». При тому, що наприкінці минулого року парламент ухвалив законопроект, який урівнює жінок та чоловіків під час проходження військової служби в Збройних силах та інших військових формуваннях, в освітньому закладі відмазуються: мовляв, цей експериментальний проект передбачає підготовку командирів для артилерійських та механізованих підрозділів, звідси і певні обмеження. Якщо він буде вдалим — розширять спектр спеціальностей, на яких зможуть навчатися представники обох статей. Та додають, що дівчину допустять до конкурсу… якщо міністр оборони особисто дозволить.
Бо зварити борщ кожен навчиться, а от захищати державу – не всі чоловіки здатні.
Підтримую обурення українки: «Знову нас обмежують, і закон про гендерну рівність не до кінця гендерний. Приїхала, щоб стати командиром взводу артилерійських підрозділів, — кажуть: неможливо. Тільки я чомусь почала службу з «неможливого» навідника гармати МТ 12».
Для наших красунь немає нічого неможливого — понад 25 тисяч жінок щодня доводять це у різних частинах української армії, в тому числі і на передовій. Із них понад 3 тисячі — офіцери. Але досі в нашій країні немає жодної жінки-генерала та лише 70 обіймають посади полковників. Для прикладу, в Ізраїлі приблизно третина офіцерів — жінки. Офіційно в нас досі діють заборони для жінок-військових, хоч список військово-облікових спеціальностей для них розширили. Зараз представниці «слабкої» статі можуть бути танкістами, снайперами та стрільцями. Втім, вони досі не можуть розраховувати на високі звання, бо хіба ж українські чоловіки допустять, аби ними керувала жінка?
Такі стереотипи склалися у нашому суспільстві в мирний час. Але під час російської агресії дівчата стали поряд із коханими, братами, батьками, взявши до рук зброю та вирушивши на передову. Серед таких прикладів — мінометниця Олена з позивним Київ із 72-ї бригади. Її відзначили орденом «Народний Герой України», нині вона одна з найбільш результативних командирів мінометних батарей, а чоловіки-колеги вважають за честь служити з нею. Ніхто в цій бригаді не оскаржує іміджу чоловіка-захисника, а просто стоять пліч-о-пліч перед російськими загарбниками.
Вже за кілька днів уперше на параді до Дня Незалежності крокуватимуть Хрещатиком жінки-військовослужбовці. Хочеться вірити, що влада нарешті по-справжньому оцінить їхні вміння та бойовий досвід і надасть українкам право безперешкодно просуватися кар’єрними сходами у Збройних силах. Бо зварити борщ кожен навчиться, а от захищати державу – не всі чоловіки здатні.
