Коли Президент України Віктор Ющенко говорить про необхідність замінити всіх керівників на місцях, він зазвичай додає: „Всюди, крім Києва”...
Коли Президент України Віктор Ющенко говорить про необхідність замінити всіх керівників на місцях, він зазвичай додає: „Всюди, крім Києва”. Справа тут не тільки в толерантному ставленні київської влади до „помаранчевої революції” (адже і в західних областях потім спротив не чинили), а, зокрема, і в позитивній оцінці дій київських керівників. Упродовж багатьох років київська влада створювала про себе враження як про таку, що діє активно і на користь своїх громадян. Напередодні Дня столиці (28 травня) і Дня Києва (29 травня) заступник Київського міського голови, секретар Київради Володимир Яловий розповів в інтерв’ю регіональним засобам масової інформації про нинішнє життя столиці.
— Наше майже тримільйонне місто активно розвивається. За квітень 2005 року обсяги виробництва становили півтора мільярда гривень. З початку року приріст промислової продукції – 17 відсотків! — А чи відчувають прості громадяни цей підйом? — Звісно. Торік середня зарплата в Києві була 930 гривень, зараз – 1040 гривень. По Україні цей показник – близько 600 гривень. При цьому рівень безробіття в столиці – 0,42 відсотка. Як кажуть, роботу тут не знайде хіба що лінивий. Щодня в Київ їздять на роботу близько 200 тисяч працівників з містечок Київської області, розташованих поблизу. — А як щодо тих киян, які не в змозі собі заробити на хліб, — інвалідів, пенсіонерів, багатодітних? — Із 1997 року в столиці діє програма „Турбота”, яка минулого року охопила 500 тисяч малозабезпечених мешканців міста. Торік ми виділили на цю програму 144,2 млн. грн., а цього року передбачили 160 млн. Будуємо також „соціальне житло” – квартири, які видаються безплатно для пільгових категорій громадян. Обсяг такого житла – 10 відсотків від збудованого. По Україні цей показник – 3 відсотки, і врахуйте те, що в столиці – найбільші обсяги будівництва взагалі. — А безплатні молоко та пряники для дітей у школах досі видаються? — Так, видаються. І, до речі, про освіту. Київ – це єдине місто в Європі, де 100 відсотків учнів вивчають іноземну мову з першого класу. Усього в місті вивчається 23 мови. Завдяки виділеним з нашого бюджету коштам усі заклади міста нині забезпечені комп’ютерною технікою. Місто придбало 500 комп’ютерних класів. Близько 90 відсотків закладів та установ мають доступ до мережі Інтернет, 30 відсотків — свій сайт або сторінку, а на сторінку Київської міської влади www.kmv.gov.ua заходить близько 400 тисяч відвідувачів. — Невже у столичної влади немає серйозних проблем взагалі? — Звісно, є. Бачили перед мерією намети? Люди протестують проти забудови центру міста. Вони прагнуть зберегти більше життєвого простору, це зрозуміло. Однак їхні інтереси розходяться з інтересами інвесторів, які мають усі дозволи на будівництво і терплять збитки через блокування робіт. Така ситуація виникла і через недоліки законодавства, і через певні прорахунки в міській політиці. Однак мене насторожує те, що вже з’явилося заробітчанство на таких мітингах. Хочеш повалити конкурента – проплати демонстрацію протесту „професійним пікетувальникам”. Це неподобство. — Що вчинила у зв’язку із цим міська рада? — Ми вже проголосували за “Правила забудови у місті Києві”, згідно з якими почали узгоджувати з громадськістю містобудівні рішення. Київрада ухвалює і багато інших рішень: щороку це приблизно 1300 проектів. — Як ви ставитесь до обрання депутатів міськради за пропорційною системою? — Моє особисте ставлення — негативне. Нещодавно до нас приїздив мер Торонто Девід Мюллер (там мешкає стільки жителів, як і в Києві) і розповів, що в них депутати міськради обираються за мажоритарною системою, хоча канадський уряд також намагається запровадити систему обрання за партійними списками. Центральна влада більш зацікавлена у пропорційній системі виборів. Мовляв, тоді можна уникнути ситуацій, коли люди обирають „грошовий мішок”, а не достойного кандидата. Однак за пропорційної системи трохи втрачається відповідальність депутатів за конкретних людей в округах. Думаю, що зі свою багатопартійністю (більше 110 партій!) ми не зовсім готові до пропорційної системи. Як всі ці партії можна представити на рівні району, села? Більшість з них не мають розгалуженої мережі регіональних осередків. — Як ви оцінюєте проект адміністративно—територіальної реформи? — Я уважно вивчав проект, брав участь у дискусіях. Моя думка: якщо не провести цих реформ, ми приречені повернутися в ті часи, де перебували останніх десять років. Приречені! Залишиться і корупція, і “телефонне право”, і ущемлення прав громадян. Вилікувати суспільство можна тільки одним шляхом – нам потрібно стимулювати громадянську активність. Нам потрібна ця територіальна реформа, яка дає змогу громаді мати право розпоряджатися коштами на місцях і приймати рішення, які її безпосередньо стосуються. Нам потрібно передавати владні повноваження громадам. Зараз більшість проблем вирішується зверху, а потрібно, щоб це відбувалося знизу, на рівні територіальних об’єднань людей. Я переконаний: без таких глибинних реформ суспільству буде важко вийти на нову якість розвитку
