«Проект матиме успіх, якщо зміниться менталітет учителя»

«Кожен педагог має відчути, коли йому треба піти»

У кабінеті ректора Волинського інституту післядипломної освіти Петра Олешка, де підвищують кваліфікацію вчителів, дізнаюся трохи статистики:

— Згідно з розпорядженням Міносвіти всі вчителі початкової ланки мають пройти курси. В області таких 977, і 53 резервних (у декреті, закінчують педколеджі, виші). 33 тренери пройшли три сесії підготовки і будуть навчати педагогів у ОТГ, районах. Ось знайомтеся — ​Світлана Баснай, координатор для вчителів англійської мови, яких 729. Навчаємо і заступників директорів початкової ланки, викладачів мистецтва, на це виділено кошти.

— Експерименти мають позитив і негатив, чи є вже конкретні зауваження до цього пілотного проекту?

Ми звикли, що вчитель показав, як пишеться літера, а учень має прописати 5 рядочків, а тут пише всього 2 й аналізує.

— Кожен учитель скаже свою думку. Не всім подобалися підручники з англійської, і ми замінили на британські. Викладачі німецької і французької мов (до речі, лише в селі Бужани Горохівського району вивчають французьку з першого класу) внесуть свої зауваження, а ми — ​корективи.

— А чи вистачить коштів на новинки у всіх школах України?

— Нас поставили до відома, що не вистачить, мають долучитися органи місцевої влади в різних пропорціях, у сільських районах держава виділяє на це 80–95%, у містах — ​це кошти міської влади, — ​відповідає Петро Степанович.

— У проекті зазначено, що вік вчителя — ​не старше 50 років. А як на практиці?

— Кожен педагог має відчути, коли йому треба піти, — ​долучається пані Світлана. — ​Вважаю, що проект матиме успіх, якщо зміниться сам педагог. Виробився стереотип, що вчитель — ​над учнями, що скаже, те й робитимуть. У новій школі треба бути партнерами. Коли дійшла справа до тренінгів, то деякі вчителі самі зрозуміли, що не можуть змінитися, і силоміць нам не перекроїти усталену модель. Але є й педагоги з таким сучасним баченням, легко піддаються навчанню, ще ми від них вчимося.

— Яка альтернатива незмінному вчителеві, якщо він ще не пенсійного віку?

— Вибирати: або проходити дистанційне навчання, або допрацьовувати у старших класах.

— Вважаєте цей крок безболісним?

— Абсолютно! Ніхто нікого не змушує писати заяви і звільнятися. Кожен зважив свої можливості, вміння працювати з комп’ютером, гратися, організовувати навчання трохи по–іншому: наче й гра, але при цьому засвоюються серйозні речі.

За п’ятіркою чи дванадцяткою треба бачити дитину

— А як пояснити консервативним батькам, які переконані, що діти не навчаться, коли гратимуться і не робитимуть домашніх завдань?

— На початку не лише батьки, а й деякі вчителі думали, що учні лише бігатимуть класом, — ​долучається до розмови Світлана Єндрущук, заввідділу початкового навчання та дошкільного виховання, — ​Але коли запустили пілотні класи, то всі зрозуміли, що це просто інша організація діяльності, дитина ж не знає, як її мають вчити, вона просто виконує завдання. Ми звикли, що вчитель показав, як пишеться літера, а учень має прописати 5 рядочків, а тут пише всього 2 й аналізує. Але до кінця року всі читають, пишуть, засвоюють числа в межах сотні й обчислюють — ​це не змінилося.

— Чи легко буде перейти від такого навчання в наступний середній етап?

— Раніше після початкової школу дитина отримувала характеристику, що вона знає, а тепер — ​чим володіє і застосовує. Ми вчили таблицю множення на завтра, щоб відповісти, отримати оцінку. Тепер тією таблицею можна оволодівати і тиждень, і два. Не всі ж мають однакову пам’ять, комусь треба більше часу.

— А як оцінюватимуть школярів?

— Вчитель висловлює оцінювальне судження, молодший школяр не чує своєї оцінки в балах, якщо вчителі дотримуються нормативних документів, бо це запроваджено ще 2001 року. Звісно, до кожного не зайдеш у клас — ​в області 4 тисячі педагогів. Але правильно, коли вчителька говорить учневі: «У цьому рядочку в тебе дуже гарні літери, а в тому — ​ні. Давай подумаємо, чому. Може, потрібно отак? Впевнена, що завтра ти напишеш краще».

— А вистачить часу в класі, де 30 дітей, на такі задушевні розмови?

— Так, тож у місті 30, а селі 10–12, а якщо й 30, то вчитель щось кожній дитині може сказати про її роботу. У 1–2–му класах буде тільки словесне оцінювання, в 3–4–му — ще не знаємо, бо пілотні класи відпрацювали цю методику лише для перших. Слово завжди мало вагу, про це говорив ще Василь Сухомлинський, і мудрий вчитель цим послуговувався, за п’ятіркою чи дванадцяткою бачив дитину.

— А як часто ви бували на робочих уроках у пілотних класах?

— У них за рік стільки чужих людей пройшло, що вже всі уроки показові. 22 травня була в Раківліській школі, потім восени й в грудні, зміни помітні. Діти показували мені портфоліо, куди складають свої найкращі роботи. Вчителька цієї школи розробила і конспект роботи з батьками — ​вони ж мають бути партнерами. Треба пояснити батькам, що домашні завдання мають іншу форму. Запитайте дитину: «Яку букву вивчали сьогодні? А знайди–но її в газеті. Навчи й мене так писати». Це повторення у формі бесіди. Відійдемо від стереотипів — ​школа стане іншою.

«Розвивайте пам’ять, мислення, мовлення майбутнього першокласника»

— Кажуть, що система відходить разом із її носіями…

— Більшість учителів уже давно застосовують нову методику. Але є 30% тих, які роблять по–своєму. З вересня працюємо у ВІПО з педагогами, зміни помітні.

Ідемо в кабінет, де навчаються вчителі. Таке враження, що тут якась країна навпаки: дорослі граються в LEGO. Виявляється, кожна школа отримає такі конструктори, як навчальний матеріал. «Все змінюється, пора змінюватися і нам», — ​каже Наталя Ягодинець, учителька початкових класів ЗОШ I–III ступенів № 12 міста Ковеля, заслужений учитель України і тренер НУШ (нової української школи). Показує мені, як працює з LEGO на різних уроках. Кожна цеглинка може позначати тварину, людину чи групу за кольором, бути сигналом корисної чи шкідливої поведінки, їжі або членом речення…

— То є сенс розпочинати нову школу, чи, може, варто було б ще з рік поспостерігати? — ​запитую як підсумок у Світлани Єндрущук.

— Завтра, як казала Лілія Гриневич, дітям уже не буде шість. І можливості будуть втрачені. Я оптимістично налаштована, а майбутнім першокласникам і батькам бажаю бути здоровими і психологічно готовими до навчання. Успіх залежатиме від того, як батьки допоможуть адаптуватися протягом першого місяця. Найважче в цей період прокинутися, зібратися. Тому продумайте режим, щоб вчасно лягати, щоб і денний сон був. Спеціальної підготовки, як то у центрах раннього розвитку, не потрібно, краще розвивайте пам’ять, мислення, логіку, мовлення дитини, вміння спілкуватися з однолітками, не боятися вчителя. І не кажіть спересердя: ото підеш у школу, там тобі покажуть. Малюк має очікувати від неї цікавого. А вчителям бажаю терпеливості, впевненості й віри в те, що робимо.