Не навчилися навіть дивитися одне одному в очі – то хоч не зачіпайте наших индиків!
День Незалежності України цьогоріч ми відзначили (підозрюю, як і мільйони наших співвітчизників) на продовольчо-трудовому фронті – в тещі на дачі копали картоплю
Сергій ХОМІНСЬКИЙ, доцент кафедри соціальних комунікацій Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки
Діставали бульбу з-під землі «під акомпанемент» такого собі «Радіо Максимум». Радіожурналістикою продукт цього ЗМІ назвати складно – немає ані сюжетів, ані «звучків», ані прямих включень кореспондентів – навіть гостей у студію не запрошують. Просто крутять музику, в перервах між якою володарка ефіру намагалася якось «завести» аудиторію своєю балаканиною. Хай там як, під копання картоплі – може бути!
Аж ось ведуча дійшла до теми запропонованих Міносвіти змін до українського правопису. Особливо акцентуючи на тому, що тепер паралельно з «індиками» у нас з’являться ще й якісь чудернацькі «индики». Насамкінець – наголосивши на своїй філологічній освіті – володарка ефіру (або «етеру» – бо запропоновані зміни до правопису узаконюють і такий варіант) резюмувала: мовляв, навигадують усякого – нам би спершу зі старим правописом розібратися, а не новий впроваджувати…
Мене ті багатоголосі плачі з приводу «индиків», зізнаюся, ще до того зачепили за живе. Бо добре пам’ятаю, як мої – Царство їм Небесне – дідусі та бабусі на Житомирщині завжди казали саме «индики». І кличний відмінок («мамо», «сестро», «друже», «свате») вживати навчили – попри те, що підручник з української мови у часи мого школярства про нього вперто мовчав.
Мене ті багатоголосі плачі з приводу «индиків», зізнаюся, ще до того зачепили за живе. Бо добре пам’ятаю, як мої – Царство їм Небесне – дідусі та бабусі на Житомирщині завжди казали саме «индики».
– Людмило Іванівно, а як у Вашому селі на Вінниччині (теща в мене родом з-під Немирова) казали: «індики» чи «индики»? – не втрачаю шансу не викопати кілька корчів і трохи перепочити.
– Як казали, як казали! Индики, звісно! Трясця їх матері тим индикам!
– А то ще чого?!
– Вони мене малою трохи до смерти (до речі, оте прикінцеве -и – ще одна правописна «новація»!) не налякали! Купили мені батьки новеньку сукенку в червоні квіточки. Вийшла я в ній вперше на якесь свято на вулицю, а там сусідські индики паслися. Як побачили вони ті квіточки – гнали мене до самого Бугу, аж поки у воду не вскочила!
Проте язиком скільки не плещи – картоплю докопувати мусиш… Тим часом на «Радіо Максимум» – «Прогноз погоди із зіркою журналу «Playboy» Дашою Астаф’євою». Перш ніж розповісти про перепади температури, грози та шквали, Даша (Ірини Фаріон на ту Дарину немає!) якомога звабливішим голосом промовляє: «Подивіться один одному в очі…»
На відміну від ведучої тієї радіостанції, філологічної освіти не маю. Проте з лекцій зі «Стилістики української мови» професора Олександра Пономарева таки пам’ятаю: чоловік і жінка дивляться в очі «одне одному».
А ось «одна одній» зазирнути в душу можуть спробувати, скажімо, мати з донькою. Натомість «один одному» – дідусь з онуком.
Ну й, звісно, подібне, мабуть, можна угледіти серед учасниць та учасників парадів ЛГБТ-спільноти. Але ж, вочевидь, зірка «Playboy» такого точно не мала на увазі. Одним словом, якщо не бачите різниці між «один одному» і «одне одному» – то якого чіпаєте наших индиків?!
