1 вересня без «Букваря». Так стартує освітня реформа…(Опитування)

 

 Ігор ГОРДІЙЧУК,
 Герой України, генерал–майор, начальник Київського військового ліцею імені Івана Богуна
(м. Київ):

— Я ставлюся до цього позитивно. Ми ж заявили, що інтегруємося у євроатлантичну спільноту. А Європа визначилася, що навчання має тривати не 10, а 12 років. Якщо ми заявили, що прагнемо йти з нею в ногу, то так і маємо робити. Тому збільшивши термін навчання, вирівнюємо освітню систему з європейськими нормами.

 

    Ірина КОНСТАНКЕВИЧ,
 народний депутат України (м.Луцьк):

— 12–річне навчання зафіксоване як норма в новому Законі про освіту. Загалом це відповідає міжнародній освітній практиці. У багатьох країнах світу діти навчаються в середній школі 12 літ. І тепер наша школа синхронізується з міжнародною, що є, звичайно, позитивом. Окрім того, потрібно реформувати вітчизняну освітню систему, форми, методи і підходи в навчанні сучасної дитини. Світ стрімко змінюється, і ми повинні готувати молодь до нових суспільних реалій. Тому питання не в кількості років, витрачених на навчання, а в здобутих знаннях, уміннях і навичках. Це і є головним — ​як і що вивчатиме дванадцятирічний школяр. Якщо розтягнемо старі програми, перепишемо старі підручники, зробимо косметичний ремонт — ​це профанація реформ і змін. Тому перед Міністерством освіти, вчителями, батьками стоїть завдання не допустити імітації. На жаль, поки що не все так просто… Вперше за всю нашу освітянську історію першокласники йдуть 1 вересня без «Букваря», у сільських школах немає обіцяних атрибутів НУШ (парт, оргтехніки, книг…). Але мені дуже хочеться вірити, що освітня реформа таки стане найуспішнішою, наші діти будуть серед пріоритетів держави, і бюджет виділить кошти в межах 10%! Як писала Леся Українка, «contra spem spero».

 

    Іванна КОСТЮК,
 завідувачка амбулаторії загальної практики–сімейної медицини
(с. Ветли Любешівського району):

— У нас із чоловіком двоє синів, молодший піде до 4 класу, старший цього року закінчив школу і став студентом. Нас це нововведення не стосується і я не дуже обізнана з усіма тонкощами реформи в освіті. Але чула від багатьох батьків невдоволені відгуки. Наприклад, досі дітей часто віддавали до школи ближче 7 років. І наші хлопці (обидва «жовтневі») стали першокласниками майже в такому віці. Як лікарі, ми вважали, що не варто вкорочувати синам дитинство, що для здоров’я краще, коли вони сядуть за парти фізіологічно і психологічно зміцнілими.

Тепер таке рішення навряд чи прийнятне. Адже якщо навчання триватиме 12 років, то випускникам буде по 19, це — ​дорослі люди. Зрештою, тут мусить бути індивідуальний підхід, треба враховувати всі умови. Наприклад, у нас у Ветлах простора гарна школа, а є ж села, де треба малюків вести на автобус, добиратися за десяток кілометрів. Знаю, що у сусідніх Гірках діти вчаться у дві зміни, уроки починаються о восьмій. А «шестирічок» потрібно і вдень спати покласти. Не скрізь є така змога. На мою думку, слід спочатку створити належну матеріальну базу, а тоді вже запозичувати досвід європейських країн.

 

    Галина ШАФЕТА,
 вчителька–пенсіонерка
(м. Луцьк):

— Я вже давно відійшла від освітньої роботи — ​20 років на пенсії, тож нібито й не випадає судити про плюси чи мінуси шкільної реформи. Але скажу таке: оскільки 15 літ працювала в Луцькому педагогічному училищі (теперішньому коледжі), то була причетна до підготовки учителів для початкових класів. І зараз, упроваджуючи нове в освіті, треба насамперед мати відповідні кадри. А ось чи є вони?

Сам факт 12–річного навчання сприймаю як позитивний момент. Тим більше, що молода генерація, яка взялася реформувати школу, очевидно ж, не винаходила, як кажуть, велосипеда, а скористалася досвідом інших країн. Чула, що запозичено дещо у фінів. Щоправда, у цій країні й утримання дітей у садочках, і навчання в школах та вишах — ​безплатне. Але це вже залежить від стану економіки, яка в нас поки що в плачевному стані. А відносно того, що при 12–літньому навчанні дівчата на випускний будуть приходити вже з діточками, як дехто побоюється, то це залежить не від тривалості перебування в школі. І зараз відомі випадки, коли народжують неповнолітні у 14 чи 15 років.

 

   Ірина ВАХОВИЧ,
 завідувач кафедри фінансів, банківської справи та страхування ЛНТУ, депутат Волинської облради (м. Луцьк):

— Моє ставлення категорично негативне. Це потягне за собою значне навантаження на бюджет. В умовах тотальної неспроможності забезпечувати збільшені його видатки такий крок абсолютно нераціональний. Чомусь в освітянській галузі аж надто часто проходять різні зміни, не завжди виправдані. Бо якщо українська школа дає досить хороші результати, що підтверджується і в нашій країні, і за кордоном, куди їдуть наші студенти, то чи потрібно її реформувати? Освіта — ​така сфера, яка вимагає поступових, виважених, а не різких змін. Краще було б подумати, як змінити тенденцію щодо більшого бажання наших випускників навчатися на факультетах гуманітарного напряму, а не освоювати прикладні науки.

 

    Петро ДОЛГАНОВ,
 кандидат історичних наук, викладач Рівненського державного гуманітарного університету (м. Рівне):

— Це вже, здається, друга спроба упровадити в Україні 12–річну систему шкільної освіти. Учні й раніше могли після 9–го класу обирати — продовжувати їм навчатися далі чи йти до коледжу–училища тощо. Тепер всі постануть перед схожим вибором: йти до училища чи ліцею. І на завершальному етапі навчання вони робитимуть вибір відповідно до своїх професійних уподобань. У ліцеї чи училищі продовжуватимуть навчання з орієнтацією на обраний профіль. А вже далі — ​за бажанням — ​університет за цим же профілем. Отож учні будуть більш підготовленими та свідомими у своєму виборі при вступі до вишів. Вважаю, що, за задумом, це непогане нововведення. Але багато що залежить від того, як воно працюватиме на практиці. З реформаторських нововведень мені не дуже подобається те, що учнів прив’язали до шкіл, поряд із якими вони мешкають. Це таке собі відновлення прописки. От у Швеції батьки школярів можуть обирати, до якого закладу ходити їхнім дітям. І гроші з бюджету розраховуються на учня та йдуть за ним до обраної школи (навіть якщо вона в іншому регіоні). Тоді навчальні заклади борються за учнів.

 

    Оксана КОВАЛЕНКО,
 журналіст «UA. Волинь»
(м. Луцьк):

— Я знаю, що десятьох літ вистачало, щоб дати основну інформацію і навчити мислити. Але ми рівняємося на Європу — ​це один з аргументів. Ну, тоді треба розвивати економіку і не красти, щоб діти не виїздили за кордон, бо там нормальний рівень життя. Думаю, суть не у тривалості навчання, а в тому, щоб випускник знав, що потім, після профтехучилища, коледжу чи університету, він із практичними (!) навиками працевлаштується на гідну роботу.

 

    Галина САЛІВОНЧИК,
 директор школи
(с. Щитинська Воля Ратнівського району):

— Завжди була за зміни в освіті, але ще багато всього не відшліфовано, не вдосконалено, щоб його вже впроваджувати. Чогось у нас завжди все заднім числом: спочатку зробимо, а потім думаємо, як виправити. Ще було б трохи поекспериментувати, змінити кадрову політику, ретельніше підготувати вчителів.

Питання не в кількості років, витрачених на навчання, а в здобутих знаннях, уміннях і навичках.

Звісно, у сильних школах будуть результати, але поки це дійде до сіл, де зовсім не та матеріальна база, то довго ще нам тої реформи не бачити. Зате будемо вчитися 12 років. Але 12–літня освіта — ​це чужі досвід, який нам хочуть насадити, і психологія, яку не перекладеш на наших дітей. До таких серйозних справ, як освіта, має бути хоча б 80–відсоткова підготовка, щоб потім не дивитися, що там і там не сходиться. Вже ми таке бачили: запустили механізм, а тоді помітили, що цілий семестр вчимося без підручників. Я за реформу, але треба до неї добре підготуватися. І головне, щоб біля керма стояли компетентні люди.

 

    Олеся КОВАЛЬЧУК,
 заслужений учитель України (с. Жидичин Ківерцівського району):

— Багато в цьому плюсів, але мінусів — ​більше. Підліткам–школярам хочеться бути дорослими, і тут виникає багато психологічних аспектів, які не просто вирішити. Це гальмує зусилля вчителів, що мають бути спрямовані на результат навчання, на складання ЗНО, а педагоги більше часу витрачатимуть на з’ясовування непорозумінь, пов’язаних із переходом із підліткового віку в статус юності. Старшокласникам додасться рік навчання, а вчительський потенціал треба буде помножити в багато разів, щоб іще рік утримати фактично дорослих людей у ролі школярів.

 

    Галина ЙОВИК,
директор ЗОШ І — ​ІІ ступенів,
депутат Волинської облради (с. Воля Ковельського району):

— Ставлюся негативно. Вважаю, що це надто багато. Є небезпека того, що старша школа буде порожніти. Хоча в цілому освітня реформа «Нова українська школа», складовою якої є це нововведення, дає нам усім великі надії на кращі зміни в системі підготовки майбутнього покоління до самостійного життя. Я як директор неповної середньої школи задоволена, в яких умовах початкова ланка розпочне цей навчальний рік. На 80% першокласники забезпечені всім необхідним за державний кошт. Позитивно сприймаю зміни навчальних програм, що дадуть змогу розвантажити дітей, а натомість спрямувати зусилля на вміння застосовувати отримані знання в житті.

 

    Богдан ШИБА,
 луцький міський голова 2006–2010 років
(м. Луцьк):

— Трохи це, може, й забагато. Діти йдуть у школу у шестирічному віці, ще 12 літ — ​навчання, тож і закінчуватимуть її повнолітніми. Половина дівчат заміж повиходять, а дехто, може, і з дітьми прийде на Останній дзвоник. У країнах по–різному підходять до цього питання. Але для українців важливий не термін навчання, а його якість. Найголовніше в нашій освіті, аби школа була сучасною і національною. І щоб вона була спрямована на виховання самодостатньої, повноцінної особистості. Про це зараз і говорять наші реформатори — ​хотілося б, аби цього разу так і було.

Бліц провели Алла ЛІСОВА,
Галина СВІТЛІКОВСЬКА, Катерина ЗУБЧУК, Лариса ЗАНЮК, Мирослава КОЗЮПА, Тамара ТРОФИМЧУК,
Олег КРИШТОФ, Сергій НАУМУК.