Пенсіонерам – ​гречку, молодим сім’ям – ​«пакунки малюка» й муніципальних няньок

…реакцією на обіцяні «бебі-бокси» від уряду

На початку літа цього року Володимир Гройсман з екранів телевізорів запевнив, що вже з першого вересня забезпечать родини, у яких народжується дитина, так званими «пакунками малюка», до яких входить коробка, що трансформується в колиску, та набір товарів, необхідних для перших тижнів життя немовляти. У визначений термін не вклалися. Однак, як завіряють працівники органів соціального захисту, усім «вересневим» малюкам їхнє «придане» незабаром віддадуть.

Не можна сказати, що ця ініціатива ощасливила всіх жінок при надії. Більшість відгуків однотипні: «Краще б дали гроші».

— Пелюшки і повзунки в нас залишилися від старших дітей, і колиска є добротна. А за тих 5 тисяч ми б ліпше нову грубку змурували, щоб у зимові морози в хаті було тепліше. Чи, наприклад, сіна купили би для корівки, це ж діткам молоко, — ​розмірковувала багатодітна мама з Рожищенського району.

— Кожна сім’я може сама вирішити, що їй потрібно в першу чергу. Знаю, що є батьки непутящі, які дитячі гроші пропивають. То нехай соцслужба контролює. Але стригти всіх під одну гребінку і давати однакові набори, на мою думку, неправильно. Кажуть, ідею запозичили в Європи. Але нам нехай краще зарплати зроблять європейські або тарифи на газ не підвищують, — ​висловила побажання одна з відвідувачок жіночої консультації в Луцьку.

Дехто цитував приказку про дарованого коня, мовляв, це ліпше, як нічого. Інші згадували про чиновницькі премії по півмільйона. Скептики припускали, що на формуванні тих коробок були охочі нагріти руки. Відомий лікар-педіатр Євген Комаровський в одній з телепрограм відверто висловлював побоювання, що вкластися у 5 тисяч гривень і закупити товари без «відкатів» в Україні неможливо.

І справді, в останні тижні серпня у ЗМІ з’явилися публікації, що процедур прозорих публічних торгів не дотрималися, аби не затягувати справу, вирішили обійтися без тендерів. У середньому в Україні за рік народжується 380 тисяч дітей. В уряді обіцяють закупити боксів із запасом — ​на 400 тисяч новонароджених. Тобто фінансування ініціативи потребуватиме близько 2 млрд гривень державних коштів. Угоду на закупівлю «пакунків малюка» уклали з Управлінням ООН з обслуговування проектів (ЮНОПС), яке має за свої послуги отримати 4,5% від їхньої вартості.

В Україні сьогодні є багато контролюючих органів, завдання яких — ​викривати зловживання, спростувати чи підтвердити наявність порушень. Але навіть якщо фактів корупції не знайдуть, у людей недовіра залишиться. Дехто вже сьогодні порівнює «бебі-бокси» із пакунками гречки, які роздають пенсіонерам перед виборами.

Ще одна ініціатива уряду, яка, щоправда, повинна запрацювати з нового року, стосується фінансової підтримки батьків, яким потрібна няня. «Коли мама народжує, їй необхідно думати, як іти працювати. Коли ви будете наймати няню дитині до 3 років, держава компенсуватиме близько 1500 гривень на місяць», — ​пояснив прем’єр-міністр.

Знову ж таки — ​ідея спірна. «Чи ж у всіх є така робота, заради якої варто свою кровинку достроково залишати на чужі руки? Йти комусь дитину бавити, поки хтось доглядатиме твою? Абсурд. Краще б нові садочки відкривали, бо ж місць бракує», — ​кажуть матері.

…намірами побороти дитячу жорстокість… штрафами

— Чула, що тепер якщо учні на перерві поб’ються, то з батьків здиратимуть гроші. Чи то правда? — ​хвилюється мама підлітка-шибайголови.

У вжитку з’явилося нове модне слово «булінг», що означає моральне і фізичне насильство у стосунках між неповнолітніми. Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) оприлюднив дані: торік 67% українських дітей були або жертвами, або кривдниками, або свідками булінгу. Чверть із них безпосередньо зазнала цькувань, 48% потерпілих нікому не розповіли про пережите. Щодо достовірності наведених цифр виникають сумніви. Практично кожен школяр стикається із жорстокістю, «дідівщиною» з боку однолітків. У всі часи в дитячих колективах це було, однак нині ситуація набула просто загрозливих масштабів. Сюжети теленовин шокують: дівчатка копають ногами однокласницю, бо не поділили хлопця, школяреві зламали хребет під час бійки, підлітка довели до самогубства.

Дехто вже сьогодні порівнює «бебі-бокси» із пакунками гречки, які роздають пенсіонерам перед виборами.

Треба щось робити, вирішили народні депутати і внесли законопроект про введення адміністративної відповідальності за цькування дітей у школах. За вчинення таких дій із особливою жорстокістю стосовно неповнолітнього будуть стягувати штраф від 1700 до 3400 гривень. Каратимуть учителів — ​за приховування випадків морального або фізичного насильства будуть штрафувати від 850 до 1700 гривень. Співавтор законопроекту, голова парламентського комітету з питань освіти та науки Олександр Співаковський вважає, що, ймовірно, вже восени він буде проголосований. Один із аргументів: у цивілізованих країнах із булінгом борються. Наприклад, в одній із провінцій у Канаді штрафи накладають навіть на свідків цькування, які не розповіли про ці факти відповідальним особам або тим, хто може втрутитися у ситуацію.

— У такий спосіб проблему не вирішимо. Діти копіюють дорослих. Поки у державі пануватимуть беззаконня і бідність, докорінно змінити атмосферу в закладах освіти не вдасться. Розшарування суспільства за рівнем достатку, занепад моралі, насильство на телеекранах, брак уваги батьків — ​усе позначається на стосунках між учнями, — ​міркує ветеран педагогічної праці, заслужена вчителька України Ніна Василівна Яцюк.

І справді, чи задумувалися наші народні депутати, влаштовуючи бійки у Верховній Раді, що їхню поведінку наслідуватимуть у школах? Чому парламентарі не соромляться брехати, грабувати, прогулювати?.. Чому виховують власних дітей мажорами, яким усе дозволено? Може, із себе треба починати?

…новою хворобою, породженою мобільним зв’язком

— І як колись ми жили без мобільних телефонів? — ​дивуються навіть старенькі сільські бабусі, для яких часто це єдина можливість почути голоси дітей і онуків, що роз’їхалися по світах.

І я за блага цивілізації, за сучасні технології — ​обома руками. Але коли в салоні громадського транспорту мусиш усю дорогу слухати чиїсь голосні пустопорожні розмови з оприлюдненням подробиць приватного життя, то від такої безцеремонності починає нудити. Молода дівчина півгодини сповідається подрузі про бурхливе вчорашнє побачення. Збоку літня жінка гукає: «Я в тролейбусі, погано чути», але це не заважає їй довго і нудно сварливим голосом з’ясовувати з кимось стосунки.

Їду й думаю: «От би заборонили в громадських місцях користуватися телефонами». Хоча розумію, що навряд чи можна на таке сподіватися. Навіть у храмах під час служби люди не ставлять мобілки у режим «без звуку», раз по раз відволікаючись від молитви на дзвінки. І у театрах не діють спеціальні нагадування. Та й у школах на уроках учителі ледь справляються з учнями, які не випускають з рук дорогих гаджетів.

— Після канікул у половини класу — ​нові телефони, ще не натішилися, кожен хоче похвалитися. Вимкнути — ​не змусиш. Відбирати — ​страшно, вони ж коштують стільки, що моєї зарплати не вистачить, — ​нарікає знайома вчителька.

Це у Франції з 1 вересня діє жорстка заборона на користування мобільними телефонами в школах. У нас же міністр освіти не вбачає у цьому проблеми, вважає, що кожен навчальний заклад має на свій розсуд її вирішувати, не обмежуючи при цьому прав дітей і батьків.

Скажете, треба виховувати у школярів культуру користування гаджетами? Як? Коли й у багатьох дорослих її немає.