Не цурайся долі
До Михася і містечковий люд ходив, і з округи приїжджали. Казали, старий уміє вгадувати долю.
— Надю, ходімо до Михася. Може, щось цікаве вивідаємо, — просила подругу Люда.
— Я й так знаю, що Дімка мене кохає.
— Не будь занудою. Ходімо. Заради мене.
— Ну, добре…
Михась віщував Люді гарного кавалера, щасливе заміжжя і життя в іншому місті. А до Наді мовив:
— Не цурайся долі.
— Я нікому Дімку не віддам.
— Я про долю кажу, про долю…
Дівчина здвигнула плечима. Іронічно глянула на подругу.
…З однокласником Василем Надя зустрілася на зупинці.
— Ти вже з армії повернувся? Не знала.
— Якби відповідала на мої листи — знала б.
— Василю, не починай…
Надя зі школи подобалася хлопцеві. А він їй був байдужим. Василів батько, безпросвітній пияк, рік тому віддав Богу душу. Він тлумив і Ваську, і дружину. Пропивав усе, що міг. Навіть примудрився синового шкільного портфеля у когось на чвертку виміняти. Вчителі дивувалися: коли хлопець встигає добре вчитися? Бо й матері допомагав — працювала прибиральницею. І нерідко доводилось ночувати то в родичів, то в сусідів, коли батько повертався додому п’яним як чіп.
Василь був вродливим, але для дівчат нецікавим. Через батька. Все містечко знало: п’яний Остап то на лавці хропе, то під лавкою. То пісню горлає на всю вулицю, то з кимсь шарпається… Надя соромилась Василевого залицяння. А він її кохав…
— Що збираєшся робити? — запитала Надя, аби не мовчати.
— Вступатиму до інституту. Але це пізніше. А зараз запрошую тебе на каву.
— Я поспішаю.
— Боїшся, що Дімка побачить?
— Хм! Смішний. Я заміж за нього збираюся.
У містечку знали: Дімка — крутій. То за однією дівчиною очима стріляє, то за іншою. Але Надю від себе не відпускає. Інтерес має. Її матір у торгівлі працює. Батько таксує. Надя також на продавчиню вивчилась. Родина заможна.
Сам Дімка одного з місцевих начальників возить. Для містечка це поважно.
…Василь пробував поговорити з Людою. Хай би та відкрила подрузі очі на Дімку. Але Люда випалила:
— Соромиться Надя тебе! Не діставай її зі своєю любов’ю. І Дімка — нерівня тобі. Сам повинен розуміти.
— Бо я син пияка і без приданого?
— Думай, що хочеш…
…Надя поспішала на ринок, але величезні сумки з китайським і турецьким шматтям гальмували ходу. Маршрутки в їхньому містечку їздили, як хотіли. Як їй остогидли ці торби! Автівка зіпсувалася. Дімка шпортається в машині разом із друзями–пияками. Надя побоюється, що після таких «майстрів» легковик уже не заведеться.
…Після одруження Надя з Дімкою жили нормально. Народилося двоє дітей. Тесть із тещею допомагали. А потім не стало Надиного батька. Потрапив в аварію, покалічився. Трохи помучився і помер. Матір почала наодинці із собою запивати горе. А невдовзі й зятеві стала наливати. Надя сварилася з обома, совістила. Її ніхто не чув. Уже й поголос містечком пішов…
Дімка часто приходив до магазину, де працювала дружина. Раз потягнув із каси гроші, другий… З роботи жінку попросили. Пішла на ринок.
Сама їздила до Хмельницького, притягувала звідти тяжкі торби з крамом. І те добро продавала на містечковому ринку. Треба було дітей на ноги ставити. Бо з чоловіка толку ніякого. Пив разом із тещею. Ще й «друзі» занадились…
…Надя ходила вимоклим садком і зі смутком дивилася на обпалі яблука, яким ще не пора валятися у траві. То теплінь стояла несамовита, то дощі зарядили, і нема їм кінця–краю. Садовині та городині невтямки, що твориться в природі. От і доспіває все не в пору.
— Привіт, подруго!
— Люда! Чому не зателефонувала, що в гості приїдеш?
— І в моїх батьків яблука дощі трусять. А синоптики й далі мокву обіцяють.
— Ой, не кажи! Без гумаків — ні в садок, ні на город. Нема літа цього року. Та й, певно, вже не буде. Бо скільки його залишилося? Жменя. І торги на ринку через ті дощі сякі–такі. А ти як? Гарний маєш вигляд. Не скажеш, що вже п’ятдесятка на носі. Хоча, все правильно. Чоловік тебе шанує. Роботу хорошу маєш… А я… Аж не віриться, що однолітки. Дістав той базар. Узимку стою на холоді, одягнена, як опудало. Влітку від спеки млію. Врода вивітрилася. А Дімка… алкоголік нещасний. Нема від нього помочі. Мама… це вона винна. Споїла його. Нема просвітку в житті. Поїхала б на заробітки, але той алкоголік хату проп’є. Проте, коли все остаточно дістане, кину і Дімку, і базар, і дім й подамся в світи. Не страшно важко працювати. Страшно так жити, як я. Слава Богу, сини в чарку не заглядають. І невістки у мене славні.
Дімка часто приходив до магазину, де працювала дружина. Раз потягнув із каси гроші, другий… З роботи жінку попросили.
— До речі, твій колишній залицяльник тут є. Василь. Не чула? Він до тітки приїхав, що біля пошти живе. А сам Васька мешкає за кордоном. Працює, щось з математикою пов’язано. Він же на фізматі вчився. Толком не знаю. Мені Люська, однокласниця наша, розповідала. Каже, ледве впізнала його. Суперовий вигляд має. Машина, наче в олігарха…
…Надя волокла свої торби з ринку до зупинки. Злилась. Кілька разів накрапав дощ. Торги не йшли. Ще й голова розболілася. Певно, від погоди.
— Надя?!
Підвела очі. На неї з подивом і цікавістю дивився елегантний чоловік.
— Василь???
Їй хотілося провалитися крізь землю разом із ненависними торбами.
— Радий тебе бачити, — мовив.
— І я… тебе.
— Як живеш?
— Як усі. Синів одружила. На ринку торгую.
— А Дімка?
— Спився, — тихо мовила, опустивши очі. — А в тебе як справи?
— Живу і працюю за кордоном. Наукою займаюся. Донька внучку недавно подарувала. От до тітки приїхав. Старенька вже.
До них підійшла доглянута, вишукано одягнена жінка.
— Моя дружина. Оленка. Оленко, це моя однокласниця Надя.
Наді вдруге хотілося провалитися крізь землю….Повними очима сліз дивилася услід Василеві і його дружині. Це ж на місці цієї жінки вона могла би бути. Василь називав би її Надійкою… Добрела до зупинки. Гепнула торбами об землю. Маршрутки довго не було. Взяла свою ношу й поволокла далі. А з голови не йшов Василь… Захмелілий Дімка копирсався в машині.
— Вже набрався? — гаркнула, грюкнувши хвірткою.
— Я тільки пиво… А ти, як змія, зразу кидаєшся…
— Де ти на мою голову вирвався?! Вже життя скапарала біля тебе. Ото доленька…
І тут пригадалися слова покійного Михася: «Не цурайся долі». Це ж він про Ваську казав тоді…
Ольга ЧОРНА.
