Хочете не потрапити до психлікарні — копайте картоплю!

«Кілька годин за сапанням, викопуванням, збиранням та іншим піклуванням про врожай — добряче тренування для м’язів. Таку роботу ще називають агрофітнесом, адже навантаження подекуди нагадують заняття в тренажерному залі. І якщо не перевтомлюватися, це дасть значну користь нашому організму», — вважає в. о. міністра охорони здоров’я України. До того ж, вона запевняє, що «більше часу на природі — менші ризики появи психічних проблем. Свіже повітря та зелень навколо сприяють зниженню рівня гормона кортизолу в організмі, що своєю чергою зменшує напруження та симптоми тривожності. Садівництво навіть запроваджують у деяких клініках для людей із психічними хворобами…»

Копання бульби — культурно та емоційно подія світового масштабу, повірте, не менша за бразильські карнавали, баварські октоберфести чи паломницькі хаджі. До неї готуються заздалегідь, латаючи мішки, перескладуючи ґралі та перераховуючи потенційних копальників і збиральників. Напруга зростає ближче до середини серпня, і до початку вересня атмосфера в українському селі стає схожою на нервове заціпеніння у салуні Дикого Заходу, коли всі схопились за свої кольти, чекаючи першого пострілу.

І постріл лунає. «Цьотка Галька» виходить з відром і рискалем на город, шифруючись, ніби просто, щоб накопати піввідра собі до борщу, але примружені підозріло–оцінюючі погляди сусідів через паркан миттєво січуть ситуацію і все вибухає.

«Галька вже копає, а ми ше нє!!!»

У старих і малих починає нестерпно пекти в сраці, і ціла армада висипає на городи з відрами, рискалями і мішками.

Джек Лондон описував у своїх творах, як на Алясці картоплею лікували цингу, але в українському селі бульба стає справжньою панацеєю. Вона лікує артрити, варикоз, гарячку, тиски і гіпертонічні кризи і нівелює геронтологію як явище. Старі і немічні встають із ліжок і шкандибають з відром на город, щоб підзбирувати, бо не годиться лежати і вмирати, коли всі на городі.

У першу годину копання чітко розподіляються всі ролі — хто, що і як. Терміново набираються на мобільний всі сини та дочки в місті, котрі покидають ноутбуки та офісні роботи і линуть у село, реалізовуючи свої ще в дитинстві намертво прищеплені комплекси вини перед батьками. Ніби за покликом професійного гіпнотизера, котрий дає умовний знак…

В українському селі бульба стає справжньою панацеєю. Вона лікує артрити, варикоз, гарячку, тиски і гіпертонічні кризи і нівелює геронтологію як явище.

Тільки коли все викопане, посортоване, зсипане і накрите — буремна українська душа заспокоюється, ніби після катарсису, і повертається до буденних справ.

І вже коли пограбані бадилля горять на городах, пускаючи красивезні вертикальні стовпи диму в небо, як ритуальні вогнища племен сіу та команчів, — стає невимовно легко.

Селянин стоїть, спершись на граблі, і дивиться на той дим. Бо в тому димі повністю згорів він минулорічний і тепер обновився, мов немовлятко. А в його очах, як на інформаційних табло Термінатора, пролітають цифри тільки йому зрозумілої статистики — ціна на бульбу цього року, кількість викопаних мішків, кількість зламаних держаків і днів, виграних у сусідів у змаганні…

Володимир ГЕВКО, блогер, zaxid.net